July 24th and 25th were designated for the election of the General Administration. The delegates of the General Chapter gathered in the conference hall to reflect and pray before making their choices for the next six years.
The Secretary of the Dicastery for the Eastern Churches, Archbishop Michel Jalakh, attended and addressed the Sisters on this sacred occasion. He reminded those present that today, according to the Church calendar, is the feastday of St. Charbel, a saint who spoke little but meditated on the Holy Scriptures, adored Christ, and lived by the grace he drew from the Word of God. Bishop Michel drew attention to the importance of choosing a new Administration, because this is not only an act for the Order, but also for the Church – it is a new beginning, a metanoia, a recognition.
Then, Sr. Emanujila Vishka, from the Province of St. Michael the Archangel in Croatia was elected Superior General of the Basilian Sisters. The Sisters then had an opportunity to congratulate Mother Emanujila Vishka.
After lunch, the election process continued, and four Councilors were elected: Sr. Terenia Shynal from Holy Trinity Province (Ukraine), Sr. Sevastiana Zinkevych from the Holy Trinity Province (Ukraine), Sr. Teodozja Mostepaniuk from the Province of St. Michael the Archangel (Croatia), Sr. Maria Helena Dutka from Christ the King Province (Argentina).
The day ended with Vespers and dinner.
On July 25, the elections continued and the Chapter elected a Vicar and two deputies. They are: Sr. Sevastiana Zinkevych as Vicar Sr. Natalia Hukovicz (Poland) as alternate. Sr. Maria-Dominika Zahorodnikova (Slovakia) as alternate.
The Basilian Sisters warmly welcomed the newly elected General Curia and wished them to be focused on Christ, who chose them and called them to this difficult path of building bridges of hope, unity, love, and understanding for the good of the Order and the entire Church.
Два останні дні Капітули – це дні виборів. Саме тому 24 липня учасниці нашої Генеральної Капітули зібралися разом у залі, щоб застановитися у молитві, а потім зробити свій вибір на наступні шість років. Цього дня капітульні Сестри мали гостя – Секретаря Дикастерії для Східних Церков – владику Мішеля Жалаха, який звернувся до Сестер зі своїм духовним словом. Зокрема, він пригадав присутнім, що сьогодні за церковним календарем є день св. Шарбеля – святого, який мало говорив, а роздумував над святим Письмом, адорував Христа і жив благодаттю, яку черпав у Слові Божому. Владика звернув увагу на важливість вибору нової управи, бо це не тільки акт для Чину, а й для Церкви – це новий початок, метаноя, визнання.
Тоді Сестри приступили до голосування. Внаслідок голосування Генеральною Настоятелькою Сестер Василіянок була вибрана с. Еммануїла Вішка з Провінції Архангела Михаїла в Хорватії. Сестри мали нагоду привітати Мати Еммануїлу. Після обіду процес виборів продовжився і в процесі голосування було вибрано чотири Дорадниці: с. Тереня Шиналь з Провінції Пресвятої Тройці (Україна), с. Севастіяна Зінкевич з Провінції Пресвятої Тройці (Україна), с. Теодозія Мостепанюк з Провінції св. арх. Михаїла в Хорватії і с. Марія Єлена Дутка з Провінції Христа Царя в Аргентині. День закінчився Вечірнею та вечерею.
25 липня вибори продовжилися і Капітула обрала Вікарію та двох заступниць, Ними стали: Сестри Василіянки щиросердечно вітають новообраних Сестер і бажають їм бути задивленими у Христа, який їх вибрав і покликав у незнану дорогу. Вона потребує будівництва мостів єдності, любові та розуміння для добра Чину та всієї Церкви.
«PERSEVERING IN HOPE, STRONG IN LOVE» (cf. Rom. 12: 12): THE UKRAINIAN FAMILY IN TIME OF WAR
Pastoral Letter of the 2025 Synod of Bishops of the Ukrainian Greek-Catholic Church To the Clergy, Religious and Lay Faithful of the UGCC To Families in Ukraine and Abroad To all People of Good Will
Put on then, as God’s chosen ones, holy and beloved, compassionate hearts, kindness, humility, meekness, and patience, bearing with one another… and forgiving each other… And above all these put on love, which binds everything together in perfect harmony. (Col. 3:12–14)
Beloved in Christ!
Having gathered as pilgrims of hope at this year’s Synod of Bishops of the UGCC in Rome, we devoted special attention to the theme «Pastoral Care of Families in Conditions of War.» It is no coincidence that the issue of the family was considered in the context of the Year of Hope, as the Christian family is called to be a privileged place of growth in faith, holiness and love, that is, a «domestic Church» where in an atmosphere of faith, prayer, and family warmth, a father and mother with their children nurture Christian hope—for a happy and God-pleasing life here on earth, and for receiving the promise of future blessings. «For to this end we toil and strive, because we have our hope set on the living God, who is the Saviour of all people, especially of those who believe» (I Tim. 4:10).
It is not easy to speak of hope in the current conditions of war. Every family faces serious challenges today—both in Ukraine and abroad. We live in a world that not only fails to protect and duly appreciate the special calling of the family but also creates numerous obstacles to its full development. Meanwhile, the missiles of the insidious enemy are deliberately aimed at the Ukrainian family—attacking cities and villages, ruining civilian infrastructure, destroying hospitals, schools, kindergartens, and residential buildings. Among the challenges that you certainly have noticed or perhaps experienced in your own life: separation, alienation, loss of a loved one, financial instability, a constant sense of danger, physical health problems, as well as various kinds of psychological trauma caused by the war. All these pains and sufferings of the Ukrainian people, and above all, of our families, we raise up in daily prayer to the throne of the Almighty in firm hope for His certain help, salvation, protection, and salvation.
All of us—bishops, priests, consecrated persons, and laity—care deeply about the state of families whose members are fighting in the Armed Forces of Ukraine, the families of veterans, of those killed, wounded, or missing-in-action, as well as those who remain in the occupied territories or in areas of intense fighting. Each of us opens our heart to those who were forced to leave their homes—displaced persons both within the territory of Ukraine and beyond its borders. We seek to extend a helping hand in some way to families in need. Many of us have gratefully accepted such support from others.
Over the past three years of war, we have gained significant practical pastoral experience in ministering to families. This experience also includes fruitful collaboration with mental health professionals who are active members of our Church, work in the sphere of human formation in our educational institutions and understand the need for both spiritual accompaniment and professional therapy. Our monasteries have become oases of spiritual healing for many, supporting and strengthening familial and interpersonal relationships. We especially appreciate the dedicated ministry of our pastors who, often experiencing their own traumas and family difficulties, do not abandon their daily work to faithfully support their flock as «wounded healers,» able to sympathize in Christ Jesus with the pains of others, because they themselves experience them in their own lives (cf. Heb. 4:15; 5:2).
We strive for parishes to be places of healing, of spiritual and humanitarian support for families—through participation in common prayer and the Holy Mysteries (sacraments) of the Church, as well as through initiatives such as peer-support groups, where people with similar experiences can share with each other and feel human compassion and understanding. Such assistance is directed, first of all, towards those who have lost loved ones and whose pain no one is able to understand unless they themselves have experienced a similar loss.
We encourage each parish community to become an environment that forms young people and betrothed couples for family life and supports Christian families in their vocation to create a «domestic Church.» We strive to continue journeying in pilgrimage together with our families, in unity and solidarity, with a shared sense of hope and mission.
Our righteous Metropolitan Andrey Sheptytsky in his pastoral letter, «On the Christian Family» (1900), emphasized that the Christian understanding of family is a teaching «on which the future of all humanity depends and on which it is based.» Confessor of faith, Patriarch Joseph, in his «Testament» wrote: «Parents! The Christian family is the foundation of a healthy society, a people, and a nation. It is the key to their growth and strength! And, therefore, I entreat you: preserve, and where it has been shaken, restore in the Ukrainian people the true Christian family, as an unquenchable hearth of life and health of the Church and the People!»
We recall these words of our luminaries of the Christian faith, in order to once again draw attention to the fundamental truth that you yourselves understand and sense: the Christian family is the first school of faith, of prayer, and of service to one’s neighbour, it is the first community where children discover «the hope to which the Lord calls us,» it is the first «place of encounter with the living Christ.» Parents are the first icons of God’s love and goodness for their children. What an immense and worthy calling this is, what a sacred responsibility: that our Lord God chooses parents to reveal Himself to His children! And His Holiness Pope Leo XIV calls upon parents to fulfil this responsibility: «I encourage you, then, to be examples of integrity to your children, acting as you want them to act, educating them in freedom through obedience, always seeing the good in them and finding ways to nurture it. And you, dear children, show gratitude to your parents. To say „thank you’ each day for the gift of life and for all that comes with it is the first way to honour your father and your mother (cf. Ex 20:12). Finally, dear grandparents and elderly people, I recommend that you watch over your loved ones with wisdom and compassion, and with the humility and patience that come with age.»
Dear parents, allow us to thank you in a special way for all your efforts, and to say: «Do not be afraid!» We thank you for your love for your children, for your sleepless nights, for your great sacrifice, for your patience, for your living testimony of faith and hope, for your common prayer in the family, for your participation in the life of the Church together with your children. Therefore, do not be afraid to give birth to and raise God’s children, which is a living testimony of the hope you place in the Lord of heaven and earth, and seeds for the growth and constant renewal of His Church and our people. Having received the gift of natural life through your parents and the gift of supernatural life into which you were born from water and the Spirit in the Holy Mysteries of the Church of Christ, do not be afraid to pass these gifts on to the next generation.
The world today is in great need of what Pope Francis called the «Gospel of the Family»—communities where challenges are met in an atmosphere of joy and mutual support in love, where the Gospel of love is preached to the world not with words but with deeds of love and mercy, where the human soul rises in prayer to its Lord with uplifted hands and an open heart. Do not be afraid, for everything you need for this sacred task has already been placed within you—by the action of the Holy Spirit and the blessing you received on the day of your wedding. Then your mother-Church gave you the gift of this Spirit of love, summoning Him to descend upon you with the words: „So too come here and bless this marriage with Your unseen presence, and give these servants of Yours a peaceful life, length of days, chastity, love for one another in a bond of peace, long-lived descendants, delight in their children and an unfading crown of glory. Let them see their children’s children, keep their bed unassailed, give to them of the dew of the heavens above and of the fertility of the earth. Fill their homes with wheat, wine and oil, and with every good thing, so that they may share with those in need“ (Order of Crowning). What the Lord said to His apostles before His ascension also applies to every Christian family: „But you will receive power when the Holy Spirit has come upon you, and you will be my witnesses in Jerusalem and in all Judea and Samaria, and to the end of the earth“ (Acts 1:8).
Dear Fathers—pastors, you are our closest collaborators in Christ’s vineyard, and you often carry out your ministry with the support of your wives and children. May the parishes in which you serve be a true family home, a community of communities, a place where every family unit can find support, where every person — from the child to the elder — will be enveloped in God’s love and human care. May God’s love be revealed in your every word and blessed deed and may your parish become a space where every family can draw living water from the well of God’s grace and Gospel teaching to fulfil all to which it is called from the Lord. Promote family movements in our Church, providing them with appropriate spiritual accompaniment and instructing them to walk «the path of the Church.» Be blessed with the grace of your laying-on of hands and, if you are married, with the grace of the Holy Mystery of Matrimony that you have received. Thank you for your dedication, your spirit of selfless sacrifice and zealous service.
Beloved in Christ! Among the most precious gifts that the Lord gives us is time — a non-renewable resource that comes in an instant and is gone forever. It cannot be returned or replaced. And yet, how often family members lack time for each other! Wishing to further develop family ministry in our Church, we call upon our fathers-pastors to pay greater attention to this important aspect of service. We remind our faithful of the need for common prayer, which restores, purifies and strengthens relationships with God and of family members among themselves. It is also important to appreciate time spent in tender communication between husband and wife, in the caring love of parents for their children, in attentiveness to the elderly and to those who have special needs in our families—in particular the wounded, the suffering, and those traumatized by war.
Let us use this priceless gift of time to be close to God and to each other, creating a community of pilgrims of hope: parents—among themselves and with their children, families—with families, clergy and laity—in parish communities, parishes—in eparchial unity, consecrated communities—in service to the Church, and all of us together—as one spiritual family, the Church of Christ. In this community of God’s children may each family sense our understanding, our support, our gratitude and closeness: your Church is always with you!
May the blessing of Almighty God, the Father, and the Son, and the Holy Spirit, descend upon our people, upon each of our families, and abide with us all forever!!
On behalf of the Synod of Bishops of the Ukrainian Greek-Catholic Church
† SVIATOSLAV
Given in Kyiv, at the Patriarchal Cathedral of the Resurrection of Christ, on the day of Holy Venerable-Martyr Dometius, on the 7th day of August in the 2025th year of our Lord
Ми розпочинаємо чудову ініціативу щомісячних онлайн-зустрічей для катехитів Канади та тих, хто прагне ними стати. Основна мета таких зустрічей – будувати спільноту катехитів, зростати та підтримувати одне одного у цьому необхідному та надважливому служінні.
Ці зустрічі відкриті для всіх, хто відчуває покликання бути катехитом, навіть якщо вони зараз не займаються катехизацією або ніколи раніше не були катехитами.
Віримо, що Господь рясно сіє усюди, де є Його діти, та кличе багатьох сповняти «основне діяння Церкви – навчати і виховувати у вірі християнина та провадити його до сопричастя з Ісусом Христом та церковною спільнотою» (Катехизм УГКЦ – Христос Наша Пасха, №54). Перша така зустріч відбудеться у жовтні. Кінцевий термін подання заявок – середина жовтня.
Сподіваємося, що ці зустрічі відродять та зміцнять катехитичне служіння у наших єпархіях та парафіях і принесуть плоди на славу Божу та спасіння душ. Будемо вдячні за вашу співпрацю та підтримку!
Див. прикріплений постер у двох мовах.
Господнього Вам благословення!
Владика Михайло Квятковський
Голова Патріаршої катехитичної комісії УГКЦ
______________________________________
Reverend Fathers, Brothers and Sisters in Christ,
Glory be to Jesus Christ!
We are beginning with a wonderful initiative of monthly online gatherings for catechists in Canada and for those who aspire to become involved in the catechetical ministry. The main goal of these gatherings is to build a community of catechists, to grow together, and to support one another in this essential and vitally important ministry.
These meetings are open to anyone who feels called to be a catechist, even if they are not currently involved in catechesis or have never been catechists before.
We believe that the Lord abundantly sows wherever His children are and calls many to fulfill "the essential work of the Church – to teach and to form Christians in the faith, leading them into fellowship with Jesus Christ and the Church community" (Catechism of the UGCC – Christ Our Pascha, no. 54). The first such gathering will take place in October. The promotion deadline is mid-October.
We hope that these gatherings will revive and strengthen catechetical ministry in your eparchies and parishes and bear fruit for the glory of God and the salvation of souls. We will be grateful for your cooperation and support!
Please see the attached poster in both languages.
May the Lord bless you!
Bishop Michael Kwiatkowski Chair, Patriarchal Catechetical Commission of the UGCC
«В надії витривала, в любові сильна» (пор. Рим. 12, 12): українська родина в час війни
Послання Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви 2025 року до духовенства, монашества та мирян УГКЦ, до сімей в Україні та на поселеннях і всіх людей доброї волі
Вдягніться, отже, як вибрані Божі, святі й любі, у серце спочутливе, доброту, смиренність, лагідність, довготерпеливість, терплячи один одного й прощаючи одне одному взаємно… А над усе будьте в любові, що є зв’язок досконалости (Кол. 3, 12–14).
Дорогі в Христі!
Зібравшись як паломники надії на цьогорічному Синоді Єпископів УГКЦ в Римі, ми присвятили особливу увагу темі «Душпастирство родин в умовах війни». Невипадково питання сім’ї розглядалося в контексті Року надії, бо християнська сім’я покликана бути привілейованим місцем зростання у вірі, святості й любові, тобто «домашньою Церквою», де в атмосфері віри, молитви й родинного тепла батько і мати зі своїми дітьми плекають християнську надію як для щасливого і богоугодного життя тут, на землі, так і для одержання обіцянки майбутніх благ. «На це бо й трудимося та боремося, тому що ми поклали нашу надію на живого Бога, який є Спасителем усіх людей, особливо ж вірних» (I Тим. 4, 10).
Говорити про надію в нинішніх умовах війни нелегко. Перед кожною родиною постають сьогодні серйозні виклики — як в Україні, так і на поселеннях. Ми живемо у світі, який не лише не вміє захистити та належно оцінити особливе покликання сім’ї, а й створює численні перепони для її повноцінного розвитку. А ракети підступного ворога навмисно націлені на українську сім’ю — атакують міста і села, руйнують цивільну інфраструктуру, знищують лікарні, школи, дитячі садки та житлові будинки. Серед викликів, які ви, напевно, зауважили або й самі, можливо, пережили у власному житті — розлука, відчуження, втрата близької людини, фінансова нестабільність, постійне відчуття небезпеки, проблеми з фізичним здоров’ям, а також різного роду психологічні травми, спричинені війною. У щоденній молитві ми заносимо всі ці болі і страждання українського народу, а передусім — наших родин, до престолу Всевишнього у твердій надії на Його неминучу поміч, порятунок, захист і спасіння.
Усі ми — єпископи, священники, богопосвячені особи й миряни — уболіваємо над станом сімей, члени яких воюють у Збройних силах України, сімей ветеранів, загиблих, поранених або зниклих безвісти, а також тих, хто залишається на окупованих територіях або в районах інтенсивних бойових дій. Кожен із нас відкриває своє серце до тих, хто був змушений покинути свою домівку — переселенців як на території України, так і за її межами. Ми стараємося якимось чином простягнути руку допомоги потребуючим родинам. Багато хто з нас із вдячністю прийняв таку підтримку від інших.
За останні три роки війни ми здобули значний практичний пастирський досвід у служінні родинам. Цей досвід також включає плідну співпрацю з фахівцями із психічного здоров’я, які є активними членами нашої Церкви, працюють у сфері загальнолюдської формації в наших навчальних закладах і розуміють потребу як духовного супроводу, так і професійної терапії. Наші монастирі стали для багатьох оазами духовного зцілення, підтримки і укріплення родинних та міжособистісних стосунків. Особливо цінуємо посвятне служіння наших душпастирів, які, часто досвідчуючи різні травми й сімейні труднощі, не полишають щоденної вірної праці задля підтримки пастви як «зранені цілителі», спроможні у Христі Ісусі співчувати болям інших, бо й самі їх переживають у власному житті (пор. Євр. 4, 15; 5, 2).
Ми прагнемо, щоб парафії були місцями зцілення та духовної й гуманітарної підтримки для родин — через участь у спільній молитві й Таїнствах Церкви, а також через ініціативи на зразок груп взаємодопомоги, де люди з подібним досвідом можуть ділитися одне з одним і відчувати людське співчуття та розуміння. Передусім йдеться про допомогу особам, які втратили рідних і чиї болі ніхто не є спроможний зрозуміти, якщо сам не пережив подібну втрату.
Заохочуємо кожну парафіяльну спільноту стати середовищем, яке формує молодь і наречених до сімейного життя та підтримує християнські родини в їхньому покликанні творити «домашню Церкву». Разом із нашими родинами прагнемо продовжувати паломництво в єдності й солідарності, зі спільним почуттям надії та посланництва.
Наш праведний митрополит Андрей Шептицький у своєму пастирському листі «Про християнську родину» (1900 р.) підкреслював, що християнське розуміння родини — це наука, «від якої залежить і на якій спирається майбутність цілого людства». А ісповідник віри патріарх Йосиф у своєму «Заповіті» писав: «Батьки, християнська родина — це основа здорового суспільства, народу, нації. Це запорука їх зросту і сили! І тому заповідаю вам: збережіть, а де її розхитано — оновіть в українському народі справжню християнську родину, як незгасне вогнище життя і здоров’я Церкви та Народу!».
Пригадуємо ці слова наших світочів християнської віри, щоб ще раз звернути увагу на основну правду, яку ви самі розумієте і відчуваєте: християнська родина — це перша школа віри, молитви і служіння ближньому, це перша спільнота, де діти пізнають «надію, до якої нас кличе Господь», це перше «місце зустрічі з живим Христом». Батьки — це перші ікони Божої любові й доброти для своїх дітей. Яке ж це велике і достойне покликання, яка ж це свята відповідальність: що Господь Бог обирає саме батьків, щоб об’явити Себе Своїм дітям! А ця відповідальність вимагає від батьків того, до чого закликає Святіший Отець Лев XIV: «Отож заохочую Вас бути прикладом послідовності для ваших дітей, поводячись так, як ви бажаєте, щоб вони поводилися, виховуючи їх до свободи через послух, завжди бачачи в них добро і знаходячи способи його примноження. А ви, діти, будьте вдячні своїм батькам: сказати „дякую“ — за дар життя і за все, що щодня з ним дарується, — це перший спосіб вшанувати батька і матір (пор. Вих. 20, 12). І нарешті, вам, дорогі дідусі, бабусі й люди похилого віку, доручаю піклуватися про тих, кого ви любите, з мудрістю та співчуттям, зі смиренням і терпеливістю, які приходять з віком».
Дорогі батьки, дозвольте в особливий спосіб подякувати вам за всі ваші зусилля і сказати: «Не бійтеся!». Ми дякуємо вам за любов до ваших дітей, за недоспані ночі, за велику жертовність, за терпеливість, за живе свідчення віри й надії, за спільну в родині молитву, за вашу участь у житті Церкви разом з дітьми. Отож не бійтеся народжувати й виховувати дітей Божих, що є живим свідченням надії, яку ви покладаєте на Господа неба і землі, та насінням для зростання і постійного оновлення Його Церкви й нашого народу. Прийнявши дар природного життя через ваших батьків і дар надприродного життя, у якому ви народилися з води і Духа у Святих Таїнствах Церкви Христової, не бійтеся передавати ці дари наступному поколінню.
Світ сьогодні так потребує того, що папа Франциск називав «Євангелієм сім’ї» — спільнот, де на виклики відповідають в атмосфері радості та взаємної підтримки в любові, де Євангеліє любові проповідують світові не словами, а ділами любові й милосердя, де людська душа піднімається в молитві до свого Господа з піднесеними руками та відкритим серцем. Не бійтеся, бо все, що необхідне вам для цього священного завдання, уже покладене у вас — дією Святого Духа і благословенням, яке ви отримали в день вашого вінчання. Тоді ваша Церква-мати передала вам дар цього Духа любові, прикликаючи Його на вас словами: «Прийди невидимим Твоїм пришестям і благослови подружжя це, і дай слугам Твоїм оцим життя мирне, довгі літа, доброчесність, любов взаємну в мирній єдності, рід довговічний, у дітях утіху і нев’янучий вінець слави. Сподоби їх бачити дітей своїх, охорони ложе їх від небезпек. І дай їм від роси небесної з висот і від достатку земного, наповни їх доми пшеницею, вином і оливою, і всяким добром, щоб вони подавали потребуючим» (Чин вінчання). Те, що Господь сказав своїм апостолам перед вознесінням, стосується також кожної християнської сім’ї: «Та ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде, і будете Моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії й аж до краю землі» (Ді. 1, 8).
Дорогі отці-душпастирі, ви — наші найближчі співпрацівники в Христовому винограднику, і часто виконуєте своє служіння за підтримки дружин та дітей. Хай парафії, у яких ви служите, будуть справжнім родинним домом, спільнотою спільнот, місцем, де кожна сім’я знайде підтримку, де кожна особа — від дитини до старця — буде огорнута Божою любов’ю й людською турботою. Хай Божа любов виявляється у кожному вашому слові та благословенному почині, а парафія стане простором, де кожна сім’я зможе зачерпнути живої води з криниці Божої благодаті та євангельської науки для втілення усього, до чого її кличе Господь. Сприяйте родинним рухам у нашій Церкві, надаючи їм належний духовний супровід і наставляючи їх крокувати «дорогою Церкви». Будьте благословенні благодаттю рукоположення та, якщо ви одружені, благодаттю Святого Таїнства Подружжя, яке отримали. Дякуємо вам за відданість, дух безкорисної самопожертви й ревне служіння.
Дорогі в Христі! Серед найцінніших дарів, які Господь нам дарує, є час — невідновний ресурс, що приходить в одну мить і назавжди відходить у минуле. Його не можна повернути чи замінити. І все ж, як часто членам родини бракує часу одне для одного! Бажаючи й надалі розвивати душпастирство родини в нашій Церкві, закликаємо отців-душпастирів звертати більшу увагу на цю важливу ділянку служіння. Нагадуємо нашим вірним про необхідність спільної молитви, яка відновлює, очищує і зміцнює стосунки з Богом і членів сім’ї між собою. Важливо також цінувати час, проведений у ніжному спілкуванні чоловіка і дружини, у турботливій любові батьків до дітей, в уважності до осіб похилого віку й тих, хто має особливі потреби в наших родинах — зокрема поранених, стражденних, травмованих війною.
Використаймо цей безцінний дар часу, щоб бути близькими до Бога і одне до одного, творячи спільноту паломників надії: батьки — між собою та з дітьми, сім’ї — зі сім’ями, духовенство й миряни — у парафіяльних спільнотах, парафії — в єпархіальній єдності, богопосвячені спільноти — на служінні Церкві, і всі ми разом — як одна духовна родина, Христова Церква. Нехай у цій спільноті дітей Божих кожна сім’я відчує наше розуміння, нашу підтримку, вдячність і близькість: ваша Церква завжди з вами!
Благословення всемогутнього Бога, Отця, і Сина, і Святого Духа, нехай зійде на наш народ, на кожну нашу родину й перебуває з усіма нами завжди!
Від імені Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви
† СВЯТОСЛАВ
Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового, у день Святого преподобномученика Дометія, 7 серпня 2025 року Божого
On June 15, the parish hosted its annual Nanaimo Ukrainian Festival, which became the festival’s most successful event to date. Throughout the day, thousands of visitors gathered to celebrate Ukrainian culture through music, dance, traditional food, and fellowship. The event served as a powerful expression of cultural pride and community unity, bringing together both parishioners and members of the broader local population.
As of July 1, the parish welcomed several new users of its hall facilities, including cultural and educational groups, as well as kitchen-based initiatives. These partnerships have not only supported the parish’s outreach efforts but have also helped to strengthen its ties with the wider Nanaimo community.
In collaboration with hall renters and volunteers, the parish also developed a new family-friendly outdoor space located behind the church and hall. This area now features a children’s playground, a gazebo, and an open relaxation zone. It has already become a favourite gathering place for families of all ages.
This summer, the church was further adorned with new embroidered liturgical linens, lovingly crafted in Ukraine. These sacred items now grace the sanctuary, reflecting the parish’s deep spiritual and cultural connection to its heritage.
Thanks to God's grace and the intercession of the Mother of God, the parish community remains strong and active. Participation in the liturgical life of the church continues to grow, both on weekdays and Sundays.
Current Summer Liturgy Schedule: Sunday: 9:00 AM – Divine Liturgy (Ukrainian) 11:00 AM – Divine Liturgy (English)
Monday to Friday: 9:00 AM – Divine Liturgy (Ukrainian/English)
Saturday: 11:00 AM – Divine Liturgy (Ukrainian/English)
As parish administrator Fr. Stepan Vytvytskyi shared, when he first arrived in Nanaimo, he prayed for just one person to come and pray with him. Today, daily Liturgies draw between 7 and 14 participants, and Sunday attendance has nearly doubled over the past year — even during the quieter summer season. This steady growth has been a great encouragement to the parish.
Step by step, the parish continues its mission to beautify and renew the church property, not only for its own faithful but for all who seek a place of peace, prayer, and welcome.
None of this would be possible without the goodwill and dedication of the parishioners, which is always encouraged by the spiritual leadership of our Bishop Michael Kwiatkowski, whose ongoing prayers and fatherly care are a true blessing to the community.
The faithful of St. Michael’s are always happy to welcome visitors — especially during this unique and amazing Jubilee Year of Hope. Our church is a designated Jubilee pilgrimage destination… come visit us!
- 4017 Victoria Avenue, Nanaimo, BC V9T 2A5 +1 (250) 327-1763 stmichaelnanaimo@gmail.com
On the weekend of the 7th Sunday after Pentecost, Bishop Michael (Kwiatkowski), accompanied by Sr. Angelica (Hodowanska), SSMI and Volodymyr Mykhalyshyn, made the trip to Kelowna, BC to visit the Parish of the Dormition of the Mother of God.
Kelowna first had a Catholic mission established by the now famous Oblate Missionary, Fr. Pandosy. Ukrainian immigration probably started with the settler influx in the 1920s. It wasn’t until 1948, however, that a Basilian missionary priest from Vernon, Fr. George Zydan, OSBM, founded a mission in Kelowna. They soon had plans to build toward their future and so they set the annual parish membership fee at a whopping $2 (no misprint). The parish was soon entrusted to the pastoral care of a Fr. Wasyl Chopey, and they had their first Parish meeting on 24 January 1949. They decided to start exploring the possibility of building their own church and so they raised the parish membership fee to (are you sitting down?) - $5.
Things moved very fast. Fr. Bohdan Hanushevsky was appointed parish priest of Kelowna (and Vernon) and the mission began to bloom. He even organized a 35 member choir that sang at the world famous Power of Praying the Rosary Crusade led by the Venerable Father Patrick Peyton. [Some will remember his motto, “The Family that Prays together, stays together!”]
The first church was eventually bult by 1954 and the congregation was thrilled to celebrate Easter for the first time in the new building. There were many ups and downs in the history of the parish. Several priests served the people with dedication – and, in some cases, heroically (like a Monsignor Myroslaw Kolodey who retired in 1982, but kept in serving the parish for another five years, because they needed him). A new church was built and officially opened in 1988.
The parish has a rich history of growth and activity. It is truly worth the read.
Today the parish is as active as ever. The Parish Priest, Fr. Pavlo Myts has been pleased to lead the parish through many exciting ventures, including the blessing of many “newcomers” to Kelowna – which the parish do so much to help. The parish hall just underwent a remodeling that brought it to a bright and new standard that makes it a sought-after venue for many events. (and, especially – a place for parishioners to gather for fellowship and parish dinners and events).
On the Seventh Sunday after Easter, 27 July 2025, which was also the world day for Grandparents and the Elderly as well as the Feast of holy Great-martyr and Healer, St. Panteleimon, Bishop Michael made the trip to visit the parish. The parish has two Sunday Divine Liturgies – an earlier one in English and a later one, at 11:00 AM, in Ukrainian. Both liturgies are preceded by a prayerful half-hour of meditational music and the Rosary.
Bishop Michael, with Pastor Fr. Myts concelebrating, served and preached at both services. He presented the highlights of Pope Leo XIV’s message for the World Day of Grandparents and the Elderly. He also invited the congregations to remember to take full advantage of the grace of the JUBILEE YEAR of HOPE and even led them in the Jubilee Year Indulgence prayers.
Being the Feast of St. Panteleimon the Healer, Bishop Michael invited all those present who sought healing for illnesses and wounds – be they spiritual, physical or emotional, be they personal or affecting their marriages or families or their wider circle of associates – to come forward for an anointing of healing. To impress upon the community the significance of the blessing, he even first prayed the prayer of healing from the trebnyk for the sacrament of healing. It was a powerful experience as everyone came forward.
Recent Comments