Relics of the new martyrs of the Ukrainian Catholic Church

Relics of the new martyrs of the Ukrainian Catholic Church

To the Very Reverend, Reverend Fathers and religious and lay-faithful of the Eparchy of New Westminster and to people of good will 

Dear Friends, 

GLORY TO JESUS CHRIST! 

This year, as our entire Church commemorates the 30th anniversary of the Ukrainian Catholic Church’s emergence from its clandestine/underground existence we remember the times of persecution and martyrdom for the Catholic faith, but equally we celebrate and honor the witness of the faith of many martyrs of the Ukrainian land who have been proclaimed blessed by Saint John Paul II during his historic visit to Ukraine in 2001. At that time, as I was working as the head of the press office for the catholic churches in Ukraine in preparing the visit of the Holy Father to Ukraine, I witnessed the beatification of the Blessed Martyrs of Ukraine. Perhaps many of you, my dear brothers and sisters, were not only witnesses of those times, but together were raised in faith with the martyrs of the Ukrainian land. 

That is why I would like that the veneration of the New Martyrs and our growth in faith, through their testimony, continued and grew in our Eparchy. On this occasion, I invited His Grace Metropolitan Volodymyr Vijtyshyn, Archbishop of Ivano-Frankivsk to our Eparchy to pray with us, to share his testimony about the times of the underground Church, and with me to bless the side Altar of Holy Eucharist Cathedral, which will be dedicated to the New Martyrs of the Ukrainian Catholic Church. With the blessing of the Head of the Church, His Beatitude our Patriarch Sviatoslav and the consent of the members of the Permanent Synod of Bishops, the relics of three new martyrs will be placed for veneration on November 2, 2019 in our Cathedral: Blessed Hiero-Martyr Mykola Charnetskyy, Blessed Martyr Tarsykia Matskiv and Blessed Martyr Volodymyr Priyma. 

I cordially invite our whole Eparchy to the veneration and glorification of the Blessed New Martyrs so that, through their prayers, we may grow and build our parish communities here in British Columbia. A special event for the consecration of the side altar and the display of relics will take place at Holy Eucharist Cathedral (501 4th Ave, New Westminster) on November 2, 2019 as follows: 

11:00 – Hierarchical Divine Liturgy
12:30 – lunch
1:30 – Times of persecution of Ukrainian Catholic Church Presentation by Metropolitan Volodymyr Vijtyshyn
3:00 – Moleben to the New Martyrs. 

As we grow in faith, venerate, and glorify the New Martyrs of the Ukrainian land, we not only ask God for His graces for ourselves, our family, our parish, and our community, we are also inspired by the heroism of their lives and witness, which allows us to overcome the difficulties and challenges we face daily, and helps us to carry the Word of God to all people. 

May the Lord bless us all through the intercession of the Blessed New Martyrs of Ukraine!

Sincerely Yours in Christ, 

+ Ken
Eparch of New Westminster 

Всесвітлішим, всечеснішим та преподобним отця, Преподобним сестрам,
Дорогим у Христі сестрам і братам Нью-Вестмінстреської єпархії, та всім людям доброї волі.

Слава Ісусу Христу! 

Цього року, коли вся наша Церква відзначає 30-ти річчя виходу УГКЦ із підпілля, ми пригадуємо часи переслідування та мучеництва за віру Христову, але рівно ж ми вшановуємо та почитаємо свідчення віри багатьох мучеників української землі, які були зачислені до лику блаженних святим Папою Іваном Павлом ІІ під час свого візиту до України в 2001 р. Працюючи керівником прес-служби у приготуванні візиту Святішого Отця до України, я був свідком беатифікації блаженних новомучеників української землі. Можливо багато і з Вас, мої дорогі брати і сестри, були не лише свідками того часу, але разом зростали у своїй вірі із мучениками української землі. 

Саме тому я б хотів, щоб почитання наших новомучеників та зростання у вірі завдяки їхньому свідченню і далі продовжувалось та розвивалось у нашій єпархії. З цієї нагоди я запросив Високопреосвященного владику Володимира Війтишина, Архиєпископа та Митрополитва Івано-Франківського до нашої єпархії, щоб разом з нами молитися, ділитися своїм свідчення про час підпілля та благословити бічний престіл нашого катедрального храму, який буде присвячений блаженним новомученикам УГКЦ. З благословення Глави Церкви, Блаженнішого Патріарха Святослава та згоди Постійного Синоду єпископів у нашому катедральному храмі знаходитимуться мощі трьох новомучеників: Блаженного Священномученика Миколая Чарнецького, Блаженної Преподобномучениці Тарсикії Мацьків та Блаженного Мученика Володимира Прийми. Мощі будуть виставлені для почитання у катедральному храмі із 2 листопада 2019 р. 

Я радо запрошую всю нашу єпархію до почитання та прославлення блаженних новомучеників, щоб за їх молитвами ми зростали та розбудовували наші спільноти тут у Британській Колумбії. Особлива подія освячення бічного престолу та виставлення мощів для почитання відбудеться 2 листопада 2019 за таким розкладом: 

11:00 – Архиєреськай Божественна Літругія
12:30 – обід
13:30 – Презентація: Час переслідування УГКЦ (митр. Володимир Війтишин) 

15:00 – Молебень до Новомучеників. 

Зростаючи, почитаючи та прославляючи новомучеників української землі ми не тільки вимолюємо Божих ласк для себе, своєї сім’ї, парафії та спільноти, ми також стаємо натхненні подвигом їхнього життя та свідчення, що дозволяє нам долати труднощі, виклики та нести Слово Боже до всіх людей. 

Нехай Господь благословить всіх нас, а блаженні новомученики української землі заступаються за нас! 

Ваш у Христі, 

+ Кен
Правлячий архиєрей Нью-Вестмінстерської єпархії 

Blessed Hiero-Martyr Mykola Charnetskyy

The Servant of God Bishop Mykola Charnetsky was born on 14 December 1884 in the village of Semakivtsi, Horodenka District. Upon his graduation from the seminary, he was ordained to the priesthood on 2 October 1909. He obtained his doctorate in dogmatic theology from Rome and became a spiritual director and professor at the seminary in Stanislaviv (now called Ivano-Frankivsk). In 1919, he entered the noviciate of the Redemptorist Fathers in Zboiska, near Lviv. 

In 1926, Pope Pius XI, upon the request of Metropolitan Andriy, appointed Fr Mykola as the Apostolic Visitor to Greek Catholics in Volyn and Polissia. The ceremony of his ordination to the episcopacy took place on 2 February 1931, in Rome. During the first Bolshevik occupation, Metropolitan Andriy Sheptytsky appointed him as the Apostolic Exarch of Volyn and Pidlassia. On 11 April 1945 he was arrested by the NKVD and sentenced to six years of forced labour in Siberia. On 2 April 1959 he died in Lviv.

Blessed Martyr Tarsykia Matskiv

The Servant of God Sr Tarsykia Matskiv was born on 23 March 1919 in the village of Khodoriv, Lviv District. On 3 May 1938 she entered the Sister Servants of Mary Immaculate. After professing her first vows on 5 November 1940, she worked in her convent. 

Even prior to the Bolshevik arrival in Lviv, Sr Tarsykia made a private oath to her spiritual director, Fr Volodymyr Kovalyk O.S.B.M., that she would sacrifice her life for the conversion of Russia and for the good of the Catholic Church. The Bolsheviks were determined to destroy the monastery. On the morning of 17 July 1944 at 8 a.m., a Russian soldier rang the convent door. When Sr Taryskia answered the door she was shot without warning and died.

 

 

 

Blessed Martyr Volodymyr Priyma

 

The Servant of God Volodymyr Pryjma was born on 17 July 1906 in the village of Stradch, Yavoriv District. After graduating from a school for cantors, which was under the care of Metropolitan Sheptytsky, he became the cantor and choir director in the village church of Stradch. On 26 June 1941 agents of the NKVD mercilessly tortured and murdered him along with Fr Nicholas Conrad, in the forest near their village as they were returning from the home of a sick woman, who had requested the sacrament of reconciliation.

 

AXIOS to newly ordained Fr. Andriy Malysh

AXIOS to newly ordained Fr. Andriy Malysh

CONGRATULATIONS!

 

Father Andriy Malysh on the occasion of your priestly ordination.

 

As you share in the ministry of Christ,

may you be filled with the sure knowledge of His love,

and open to the power and grace of the Holy Spirit.

 

May the Lord bless you and keep you, fill your life with His joy and sustain you by His grace.

Our Saint Sophia

Letter of His Beatitude Sviatoslav on the Occasion of the Centenary of the Renewal of Unity of the Ukrainian Nation and State

Послання Глави УГКЦ з нагоди століття відновлення соборності українського народу та його держави

OUR SAINT SOPHIA

Most Reverend Archbishops and Metropolitans,
God-loving Bishops, reverend Clergy
Venerable Monks and Nuns, beloved Brothers and Sisters,
in Ukraine and throughout the world

“The wisdom of a prudent man is to discern his way.”
Proverbs 14:8

Beloved in Christ!

Introduction

1. By attentively observing with the gaze of the century that has passed since the revival of the unity of the Ukrainian nation and state, we contemplate God’s pre-eternal plan for them and our holy Church. We feel that we are standing on the threshold of a new era full of unexpected challenges. These new challenges are directed to all mankind. Mankind is part of an entirely unknown—unknown and unsettling, but full of hope—phase of global transformations: religious, cultural, economic, technological, socio-political. These new challenges are especially felt by us, the children and heirs of the Kyivan Church.

2. In the modern context of our spiritual, cultural, and national existence, I sincerely invite everyone to direct the eyes of their own heart and mind to Divine Wisdom. The pre-eternal God manifests this Wisdom at the Nativity of Christ through His incarnate Son and reveals it in the Holy Spirit. In this Divine Sophia, the Wisdom of God, we reveal the profound wisdom (phronema) of the existence of our nation and our statehood—our Sophia of Kyiv, which is an icon and incarnation of the Wisdom of God. Sophia, the Wisdom of God, came to the hills of Kyiv with Volodymyr’s baptism and laid the foundation of all of Kyivan civilization. These are the Gospel values and moral principles that illumined the culture of our ancestors and have become a solid foundation for the unification of the Ukrainian nation and the development of our statehood. Its wondrous incarnation and unshakeable sanctuary became the Cathedral of the Wisdom of God, the Sobor of Saint Sophia in Kyiv, which to this day remains an expressive symbol of the original integrity and fulness (pleroma) of the unified and indivisible Church of Kyiv.

3. During its millennial history, this wisdom remained the foundation of the sophianic civilization of Kyivan Christianity, a source of the aspirations of statehood of our nation, a cradle of its morals. Thus, understanding our purpose and responsibility in modern times means making the Sophia of Kyiv visible, alive, and active. This Wisdom is a guide for one’s personal life, a way to exercise moral and political choices. It is by the power and actions of the Holy Spirit that it is the source of the national vigour and the answer to today’s questions and new challenges—that is, to plan and implement this Wisdom of God by our actions in new times—means to pave the way for Ukraine’s people into the future.

 

Sophia of Kyiv: The Christian Foundation of Ukrainian National Existence

4. In His saving passion, death, and resurrection, our Saviour had the final victory over death itself and its cause, sin, and gave the world peace, which “passes all understanding” (Philippians 4:7). The wisdom of God’s plan was manifested in the incomprehensible beauty of the sacrificial love of the Creator Himself. After all, through His own Son, in the Holy Spirit, He completed the mystery of salvation of mankind, freeing it from the captivity of sin and eternal death. The Church of Christ is the Mystery of God’s victory, which is called to resound with victorious hymns through the ages, reaching all times and peoples through the waters of holy baptism and life-giving grace. We, Christians, are the echo of His victory, the living image of His eternal and gracious Wisdom. The Wisdom that once and for all dwelt among men, laying out the way to the individual person and whole nations to the boundless expanse of God’s love through the announcement to humanity of the crucified Christ—“the power of God and the wisdom of God” (1 Corinthians 1:24).

5. “The Wisdom of God was unknown until the time [of Revelation] and hidden from angels and people, not as non-existent, but as hidden, to be revealed at the end of the age,” wrote Metropolitan Hilarion of Kyiv.[1] When, for our people, the “fullness of time” (Galatians 4:4) was determined by divine providence, that salvific proclamation echoed on the hills of Kyiv. It reached the depths of the hearts of our ancestors, enlightened their minds, and strengthened their will, from the multitude formed unity and integrity. In the baptismal waters of Volodymyr’s font, the Wisdom of God was incarnated in the body of our national existence—it became the blood and flesh of the history of the Ukrainian people. From hence generously began to beat the only source of Light and Truth for the people united by God’s grace. From this source, our ancestors drew knowledge and it allowed them to form an understanding of themselves and the world, which they transmitted to their descendants. From this source our identity was born—ecclesial, national, sovereign. Thanks to this source, the values of the organization of personal and social life were formed. They brought order to the economy, education, and the upbringing of youth. New principles defined the attitude towards the family, those in need and strangers, an understanding of justice and beauty, civic responsibility and care for the common good. Here, the spirit of the Ukrainian army was tempered and the code of values of the Ukrainian warrior—the protector of our native land—was formed. The habitual and everyday acquired the measure of the sacred and God-revealed.

6. In the light of the Wisdom of God, embodied in the call of our people, the principles of the internal structure of Ukrainian society, the ethical principles of its institutional organization, and, ultimately, the very foundations of our statehood were formed. This is the source of our awareness of social justice and the call of the government to serve the interests of the people and protect its welfare. Our culture, our literary language, and the direction of our development were formed in the bosom of Sophia of Kyiv. The Kyivan Church was not hostage to the political interests of state power or the servant of the mighty of this world, because she did not fall into the sin of worshipping worldly authority. She remained the soul and conscience of her people, teaching them to assess earthly power according to how this power serves God’s Truth and the eternal law of the Creator. That is how, in the light of Sophia of Kyiv and the good of God”s people, the Ruskaia Pravda (Rus’ Truth [Law]) of the Grand Prince Yaroslav of Kyiv, famously called Yaroslav “the Wise,” was evaluated. The same Church still gathers the children of the one Truth, one Wisdom, and one Sophia into one whole. Thus, on the slopes of Slavutych-Dnipro, God’s Wisdom “has built her house” (Proverbs 9:1), laid in the hearts of our ancestors the unshakeable foundations of values for ordering our present and building a common future. The Wisdom of God became Wisdom—Sophia—of Kyiv, which formed the foundations of our civilization.

7. Throughout the ages there flowed from here, by the power and action of the Holy Spirit, streams of Divine Grace that irrigated the surrounding land. It is from here, from Sophia of Kyiv, that the life-giving beams of God’s Wisdom enlightened all the ends of the Kyivan state. Having accepted, however, the grace of baptism, not all of them became capable of being completely transformed into the depths of Divine Wisdom, and, as in Kyiv, to build their ecclesiastical identity and social institutions in its light. Even when they imitated, and sometimes occupied, the Cathedral of the Wisdom of God in Kyiv, they distinguished their existence with the aggression of nomadic conquerors, according to the Apostle Paul, “holding the form of religion but denying the power of it” (2 Timothy 3:5).

 

The Kyivan Church: An Icon of Divine Wisdom

8. The temple of God’s Wisdom, not made with hands, on the shores of the ancient Borysthenes became the souls of our ancestors, the heart of their civilization—the throne of the Kyivan metropolitans. The temple of Saint Sophia of Kyiv, the Wisdom of God, embodied the wisdom of our ancestors, illuminated by God’s truth, and became “a wonder and marvel to all the surrounding lands.”[2] For centuries, the mystery of salvation of our people was performed here. “Rivers of living water” (John 7:38) flowed from this temple to the heart and mind of every Ukrainian. Our grandparents received grace from the spiritual heritage of the holy and all-praiseworthy Apostle Andrew the First-Called, the holy teachers of the Slavs Cyril and Methodius, the blessed Princess Olha of Kyiv. In the time determined by Providence, thanks to the deliberate will of the holy Equal to the Apostles, Grand Prince Volodymyr, our ancestors became participants of the baptismal font, the inexhaustible bounty of God’s mercy, and the radiance of eternal Truth. Since then, Divine Wisdom—the eternal Truth—enlightens our path. And the Cathedral of Saint Sophia remains a faithful witness, sanctified by this grace, of the unity of the Church of Kyiv.

9. The undivided Kyivan Church, in full communion with the ancient Churches of Rome and Constantinople, became for us the faithful path to the universal brotherhood of the Christian nations. Her birth was not obscured by fraternal division. Her mystical memory carries a permanent liturgical remembrance (anamnesis) of the first millennium, unbroken by the division of Christianity. Her mission is to faithfully embody God’s plan of human salvation among “the one nation under God in the land on the hills of Kyiv,” as His Beatitude Lubomyr reminded us,[3] and to serve the universal unity of all Christians. Her Gospel proclamation melodiously sounded in full symphony with the voices of the ancient apostolic Churches, so that the one Truth of the indivisible Church of Christ might enlighten the whole world, faithfully fulfilling the Saviour’s command “that they may all be one” (John 17:21). For Sophia is the symbol of unconquerable unity and wisdom, which reaches high above the walls of temporary misunderstandings and divisions.

10. The Church of Sophia is a holy land of reconciliation and understanding, always open to the universal unity of the children of God scattered throughout the world. For the Wisdom of God knows no bounds; she is always the same and embraces everyone and everything, “reaches mightily from one end of the earth to the other, and she orders all things well” (Wisdom 8:1). That is why today, just as a millennium ago, our Kyivan Church remains in full communion with the successor of the Apostle Peter, called by the Saviour Himself to serve the unity of His Universal Church and the integrity of the redeemed people of God. Together with the Bishop of Rome, our Church is in communion with other Eastern Churches. This reveals the special ecumenical vocation of our Church—a witness of undivided Christianity and a martyr of our times.

11. The confessor of the faith and long-time prisoner of the Stalinist camps, Patriarch Josyf Slipyj, left the immortal manifesto of the identity of our Church as the inheritor and successor to the fullness of Kyivan Christianity. This manifesto is the magnificent Cathedral of Saint Sophia in Rome, whose golden jubilee of consecration we celebrate in 2019. The construction of Rome’s Sophia, together with the foundation of the Ukrainian Catholic University, is a testimony to the living and active Sophia of Kyiv, revealed in the very existence of the Ukrainian Greco-Catholic Church—a martyr in both Ukraine and beyond its borders. Patriarch Josyf’s immortal Urbi et orbi (To the [eternal] City and to the World) message is engraved on the pediment of the university: Veritas et amor scientiae unit dispersos (“Truth and love of knowledge unite those dispersed throughout the world”). Building the Cathedral of Saint Sophia in Rome, consecrating it together with Saint Pope Paul VI, that ascetic of the faith of Christ contemplated the Saint Sophia Cathedral in Kyiv as the maternal temple of our Church in which his great predecessors prayed. Patriarch Josyf saw the Kyivan church as the visible cathedral of the invisible Sophia, its ecclesial and national wisdom, which endured thousands of years in the body and blood of his native Church, and today triumphs over the whole of Ukraine and the whole world. The Patriarchal Cathedral in Rome is an expressive symbol of the universality of Kyiv’s Sophia, an incarnation of the desire of our hearts to the fullness of unity in Christ, bestowed upon our people in the baptismal font of Prince Volodymyr. It is a sign of the perpetuity of the Ukrainian spirit, illumined by the grace of God—the same that Patriarch Josyf embodied in his own life.

12. The great confessor of the faith humbly commanded his descendants: “Bury me in our Patriarchal Sobor of Holy Sophia, but when our vision becomes reality and our Holy Church and our Ukrainian nation will arise, take my coffin, in which I will lie in rest, to my native Ukrainian land…If such be the will of God and the will of God’s Ukrainian people, lay my body in the crypt of the renewed Cathedral of Saint Sophia.”[4] Patriarch Josyf felt that Divine Wisdom reminds us of the task of restoring the original unity of the presently divided Church of Kyiv. Only then will we see a truly renewed Cathedral of Saint Sophia in Kyiv. Until this unity exists, none of the Churches that are heirs of this Church can alone take up the ancient Cathedral of the Wisdom of God, Sophia of Kyiv. It must rather be the meeting place for all the descendants of the sophianic Church of Kyiv, to be a reminder, a call, a watchman, and a hope of our unification in Christ.

13. Through the preached word, the Wisdom of God penetrated the heart of all, forming an inseparable unity, an insurmountable community of a great family, with its gaze turned to the unshakeable sanctuary, Sophia of Kyiv. Our Church, in word and deed, taught its faithful children to boldly assume responsibility for the fate of the whole nation and for our state. She has always been sovereign and fostered aspirations for statehood, constantly emphasizing the foundational values of the functioning of state and social institutions, whose reason of being it sought much deeper—in the treasury of the Wisdom of God. Inspired by her wise tradition, the venerable Metropolitan Andrey Sheptytsky wrote: “The Church, understood as a purely national institution, embracing only one people and separating it from all others, becomes a contributor to maintaining conflicts, reinforces national passions, and helps to oppress other nations. It leads to struggle, not to peace; to separation, and not to unity. Therefore, it is not Christ’s.”[5] The sophianic thinking of our Church constantly directed her sons and daughters to overcome internal conflicts, to unite their efforts, to consolidate the Ukrainian people, gathering it around the always genuine Gospel values. Sophia is the wisdom embodied in the personal and social life of the Truth, which creates the architecture of the historical existence of the people, allows the din of generations and civilizations to consolidate the institutional design of its identity, “to build its Native Home.”[6]

14. Within the peace and quiet of the tradition of Sophia in Kyivan Christianity there formed a specific liturgical, theological, spiritual, and canonical heritage. This rich spiritual culture has, unfortunately, not been studied and investigated sufficiently. Today, together with our Orthodox brothers, co-heirs of the Church of Kyiv, we are called to reopen this common treasure, to explore and develop it as a precious foundation for our spiritual unity. Kyivan piety is above all the attention to the human heart at its deepest dimension, in which the ability to feel and comprehend reality and to make decisions under the inspiration of the Holy Spirit is concentrated. It is there that the Wisdom of God works on the restoration of the human being, whose image had become obscured. Therefore, the human heart, as well as the surrounding reality, requires development of authentic values. The ideal of an asceticism (askesis) formed under such conditions is physical labour, which allows a person to feel closer to the created world and, at the same time, prompts them to take responsibility for themselves. From the human heart—“an abyss, wider than all the waters and the heavens”[7]—the Wisdom of God reaches the entire inner world of a person made conscious by the perception of responsibility for others. Hard work becomes a valuable ideal, an instrument of social service.

15. Responsibility for the common good and serving the needy remain two decisive features of the social dimension of Kyivan piety. We find numerous testimonies about them in the lives of the great saints of our land, including the venerable Theodosius of the Kyiv Caves and other ascetics from the Paterikon of the Kyiv Caves Monastery. This kind of piety forms the image of the person restored by the Holy Spirit, who lives in the fulness of integrity (sophrosyne) and which is particular to our spiritual culture—the holy man as a bearer and witness of Divine Wisdom. Prayer, work, fasting, and deeds of mercy allow man to become a living embodiment of the incomprehensible Wisdom of the Creator Himself. The first fruit of holiness guided by God’s wisdom is the spiritual achievement of the holy martyrs of the brothers Boris and Hlib. From the depths of this special gift for our people, Divine Wisdom paved the way to the hearts of countless martyrs for the unity of the Church of Christ—both during the persecution of the Church of Kyiv in the Russian Empire and during the communist terror of the twentieth century: their “martyr’s blood testifies before heaven and earth to their unwavering faith in God.”[8] In the heart in which God’s Wisdom has come to dwell, the Gospel principles become vital benchmarks for our present life, and from there, from the cell of our own heart, we go to the wide world, to transfigure it, to bring human society in line with these revealed values. For centuries, the Kyivan Church, faithful to its salvific mission, sanctifies the heart of every Ukrainian and all people with the grace of God, brightly shining a wonderful icon of Divine Wisdom before the world.

 

Sophia of Kyiv: A Valuable Paradigm for the Construction of Statehood and Social Institutions of the Ukrainian People

16. The ethics of social relations, formed in the context of the sophianic logic of our history, defines a special place for the leader of the people. The function of state power and public leadership in the Kyivan tradition acquires the features characteristic of it. It is easy to notice in Volodymyr Monomakh’s Instruction: the grand prince is not guided in his actions only by his own intelligence and general human experience. He looks for God’s statutes, wisely acknowledging the primacy of Divine Providence over his own will. State authority is, first and foremost, a ministry that leads to caring for the people entrusted by God, especially widows and orphans, the poor and the infirm. Laziness is perhaps the greatest of sins. Every human activity must be tireless and enlightened by God’s grace. That is why the prince appeals in prayer to God with a request to strengthen his heart with wisdom. Moral and theological virtues are at the core of his personal life and social service: “And this is for you the foundation of all: have fear of God above all else.”[9] The prince does not usurp power given to him by the Almighty to protect his native land and ensure the well-being of his subordinates. He is called to wisely dispose of it for the sake of peace and harmony in the country. In our system of values based on Sophia, God’s people remain the bearers of God’s Wisdom, and from there—a voice that is capable of reminding the prince of his sacred mission and warn against abuse of power.

17. Throughout the centuries, the light of the Gospel of Christ has abundantly enlightened every dimension of the life and ways of our nation. The Word of God laid the foundations of social and state institutions, deepened the understanding of human freedom and dignity, the rights and duties of citizens, the responsibility of the authorities, and helped to reconcile public and economic activity with revealed truths. An important echo of God’s Wisdom in the history of the Ukrainian people in the Kyivan Church is the unquestioning respect for knowledge. Metropolitan Andrey once said: “All Ukrainians highly value science and education.”[10] The Metropolitan himself and his successors made considerable efforts to prevent the Ukrainian people from losing their desire for wisdom. After all, knowledge leads to a deeper understanding of oneself and the surrounding world, allowing a person to fruitfully interact with reality. Science and education help people protect their identity, save their own soul, and create a blossoming future. Prosperity is the key to economic development and social progress, however, only when guided by true values: “If you love profit, look for it in a decent way,” wrote Hryhorii Skovoroda.[11] By entering human reality, God’s Wisdom enlightens minds and directs the human will to the right action, helping wisely to guide God’s creation, which has been entrusted to it.

18. In a particular way, our people and its Church became witnesses of the incarnation of the Wisdom of God in their own history in inexpressible suffering and persecution, with faithfulness and dignity inherited for the sake of Christ and His justice. We are the Church of the Martyrs for God’s Truth. The trials, which fell abundantly on the Ukrainian people, became a place of revelation of God’s power and wisdom. They created our specificity, formed our identity. For we do not preach the wisdom of this world, but in our own history we authentically proclaim “a secret and hidden wisdom of God, which God decreed before the ages for our glorification” (1 Corinthians 2:7). This is the very mystery of the divine plan, which appeared to the world from the height of the cross and illuminated it with the light of Christ’s resurrection. This is the wisdom that bestows the fullness of life and overcomes death itself.

19. In his pastoral message to the clergy of our Church, written in the Krasnoyarsk region, Patriarch Josyf Slipyj, of blessed memory, compares the history of the Church of Christ to the cross-bearing (stavrophoric) procession of the righteous and martyrs for the Truth of God: “And in this cross-bearing procession, a separate row is made up of the confessors of our Greco-Catholic Church…There you see your grandparents and great-grandparents, parents and relatives, many of your spiritual children, friends, and acquaintances…Behind those worthy, venerable, and holy ancestors, you follow with your heavy crosses, falling under them not once or twice, but repeatedly, only to rise again. They are all with you in your struggle for the Church and its unity, to bear your heavy cross with you in spirit and prayer!”[12]Sophia of Kyiv is also the wisdom of our people (phronema), which is manifested in times of suffering and gives the power to transfigure the pain and sadness of persecution into the ineffable joy of faithfulness to Christ, into spiritual victory over the forces of fear and gloom, and into the triumph of the resurrection. Our Church has always been conscious of its mission before its own people and the whole world to proclaim the Gospel “not with eloquent wisdom of discourse,” but by the love of the cross of the Lord, which “to us who are being saved it is the power of God” (1 Corinthians 1:17).

 

Sophia of Kyiv: The Hodegetria of the Eternal Purpose of the Children of the Ukrainian Church and the People

20. The righteous Metropolitan Andrey Sheptytsky ends his famous “Prayer for Divine Wisdom” with these words: “grant me the wisdom that I and my people lack; grant me the wisdom of true satisfaction, true happiness.”[13] In these words, our great righteous hierarch seems to draw the eyes of his own heart toward the future, which must still be attained through the struggle of prayer and by joint hard work. Here was the whole wisdom of the Ukrainian people who, through centuries of trials, look forward and confidently strive for the fullness of their calling to be raised as “an ensign for the nations” (Isaiah 11:12), to be a people of God who, with insurmountable hope, set out on the path to the land promised to them, to the fullness of God’s love and peace. And the guide for them on this path will be the Wisdom of God, embodied in their history—our Sophia of Kyiv.

21. Sophia of Kyiv is the wisdom of the people born in the grace-filled waters of Volodymyr’s baptism. Since then, the values of the Gospel have laid the foundation for our worldview, have become the norm of organizing the life of society. The fostering of the Ukrainian family as the domestic Church, which preserved our ecclesial life during the years of most severe persecution, the transmission of the faith of our parents to future generations as the most valuable national treasure, and even the process of state-building in our history, imbued with the radiance of God’s Wisdom. Her light teaches us to love our people and its united (soborna) state, while at the same time raising awareness that we are, according to the Apostle Paul, heavenly citizens, and here in this world we do not have a permanent place, but are humble pilgrims heading to our heavenly homeland (cf. Philippians 3:20). It is precisely this high purpose and vocation of every person that allows us to properly evaluate the earthly life and prepare well for eternity. On the way to the heavenly homeland, we are called upon to embody God’s Sophia in our Ukrainian reality, to build a just world, to create a civilization of peace and love.

22. Dear brothers and sisters in Christ! Throughout our millennial history, our Church and our people have fully experienced in their bodies the experience of the Paschal Mystery of our Saviour. We have passed through difficult sufferings, have repeatedly experienced death and resurrection. We see the victory and the joy of the resurrection with our own eyes in a free, independent, and united Ukraine. Today, looking again into the eyes of the invaders, we ask the Lord: “Why did you raise us up? What is your plan (pronoia) for us?” To these questions, Divine Wisdom gives us an answer through our own Sophia of Kyiv! Today, just as a thousand of years ago, we are deeply aware of ourselves as the local and simultaneously global Kyivan Church—the Church of the Ukrainian people in unity with the successor of the Apostle Peter, as an integral part of the catholic Universal Church with the mission of uniting all Christians. We are confidently moving towards the fullness of God’s Kingdom. Our sources are our values, our way of thinking and acting, our tradition and strategy of development, our experience. Our common memory, our fully open heart and helping hand, extended to the Orthodox brethren, our way to the future, our wisdom—this is our Sophia, the Sophia of Kyiv.

23. This Wisdom of the Church and the people is the key to our victory, our passion and indestructibility. This Wisdom, in the power and grace of the Holy Spirit, will lead us to a responsible choice this year, to renew and strengthen our state and to secure victory and peace, development and prosperity of the Ukrainian nation. Saint Sophia of Kyiv is the internal force that, without fear and anxiety, leads our people to the future in a particular civilizational way. By its very nature, it is universal—of great value to mankind, which helps all nations to enter a new era not with empty hands, but with the Eternal Wisdom that is at the heart of history. Our Sophia of Kyiv is its authentic reflection, the eternal radiance of Divine Providence, which reveals to us the truth about the person and its purpose in the universe.

Most Holy Theotokos, Throne of Wisdom, Orans of Kyiv and our Unshaken Wall! Lead us, heavenly citizens, on the paths of this earthly existence to our heavenly homeland!

+ SVIATOSLAV

In Kyiv, at the Patriarchal Sobor of the Resurrection of Christ on the Feast of the Circumcision of our Lord, God, and Saviour Jesus Christ and our father among the Saints, Basil the Great, Archbishop of Caesarea in Cappadocia 1/14 January A.D. 2019

НАША СВЯТА СОФІЯ

Високопреосвященним і Преосвященним Архиєпископам та Митрополитам,
боголюбивим єпископам, всечесному духовенству,
преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам,
в Україні та на поселеннях у світі сущим

 Мудрість розумного – свій шлях знати.
Приповідки 14, 8

Дорогі в Христі!

Вступ

1. Пильно проймаючи поглядом століття, яке минуло з часу відродження соборності українського народу та його держави, ми споглядаємо предвічний Божий задум щодо них і нашої святої Церкви. Ми відчуваємо, що стоїмо на порозі нової епохи, повної несподіваних викликів. Ці новітні виклики спрямовані до всіх людей. Людство входить у цілковито незвіданий – невідомий і тривожний, але сповнений надії – етап глобальних перетворень: релігійних, культурних, економічних, технологічних і суспільно-політичних. Особливо ж гостро ці нові виклики відчуваємо ми, діти і спадкоємці Київської Церкви.

2. У новітньому контексті нашого духовного та культурно-національного буття щиро запрошую кожного скерувати очі власного серця і ума до Божественної Премудрості. Цю Премудрість у Різдві Христовому предвічний Отець являє світові у своєму воплоченому Сині та відкриває у Святому Дусі. У цій Божественній Софії, Премудрості Божій, ми бачимо глибоку мудрість нашого національного та державного буття – Софії Київської, що є іконою та воплоченням Премудрості Божої. Софія, Премудрість Божа, прийшла на київські пагорби з Володимировим хрещенням і лягла в основу всієї київської цивілізації. Ідеться про євангельські цінності та моральні принципи, що осяяли культуру наших предків і стали міцними підвалинами для об’єднання українського народу та розвитку нашої державності. Дивовижним втіленням, непорушною святинею Премудрості Божої стала Свята Київська Софія, собор, що донині є промовистим символом первинної цілісності й повноти єдиної та неподільної Київської Церкви.

3. Упродовж тисячолітньої історії ця мудрість залишалася фундаментом софійної цивілізації київського християнства, основою державотворчих прагнень нашого народу, колискою його моралі. Отож збагнути нашу мету й відповідальність у новітній час – означає зробити Софію Київську видимою, живою та діяльною. Ця Премудрість є дороговказом для особистого життя, способом здійснення морального та політичного вибору. Саме вона, за силою і діянням Святого Духа, є джерелом національної снаги та відповіддю на актуальні запити сьогодення, на нові виклики: тобто проектувати, втілювати цю Божу Премудрість нашими вчинками в нові часи – означає прокладати українському народові шлях у майбуття.

 

Софія Київська – християнський фундамент українського народного буття

4. У своїх спасенних стражданнях, смерті та воскресінні наш Спаситель здійснив остаточну перемогу над самою смертю та її причиною, гріхом, і  дарував світові мир, що перевершує всяке розуміння (пор. Фл. 4, 7). Премудрість Божого задуму виявилася в незбагненній красі жертовної любові самого Творця. Адже Він через власного Сина у Святому Дусі довершив таїнственне спасіння людства, визволивши його з полону гріха та вічної смерті. Церква Христова – таїнство Божої звитяги, що покликане крізь віки лунати переможним співом, сягаючи водами святого хрещення та животворною благодаттю всіх часів і народів. Ми, християни, – відгомін Його перемоги, живий образ Його відвічної та всеблагої Премудрості, яка раз і назавжди замешкала поміж людьми, торуючи шлях окремій людині та цілим народам до незглибимих обширів Божої любові через сповіщення людству Христа розп’ятого – «Божої могутності і Божої мудрості» (1 Кор. 1, 24).

5. «Безвісною ж бо до часу і затаєною Премудрість Божа була од ангелів і людей, не як не існуюча, а як прихована, щоб виявитись наприкінці віку»[I], – писав був київський митрополит Іларіон. Коли ж для нашого народу настала визначена Божим промислом «повнота часів» (Гал. 4, 4), відгомін тієї спасенної проповіді залунав на київських пагорбах. Він сягав глибини сердець наших пращурів, просвітлював їхні уми та скріплював волю, з множини формував єдність і цілісність. У хрещальних водах Володимирової купелі Премудрість Божа воплотилася в тіло нашого національного буття – стала кров’ю і плоттю історії українського народу. Звідси щедро почало бити єдине джерело Світла та Істини для об’єднаного Божою благодаттю люду. Із цього джерела наші предки черпали знання, і це дозволяло їм формувати передане нащадкам розуміння себе та світу. Із цього джерела зродилася наша тотожність – церковна, національна та державна. Завдяки цьому джерелу сформувалися ціннісні засади організації особистого та суспільного життя. На них упорядковувалися господарство, навчання та виховання молоді. Нові засади визначили ставлення до родини, нужденних і чужинців, розуміння справедливості та краси, суспільної відповідальності й турботи про спільне благо. Тут гартувався ратний дух українського війська та формувався ціннісний кодекс українського воїна – захисника рідної землі. Звичне та буденне набувало виміру сакрального та Богом явленого.

6. У сяйві Премудрості Божої, втіленої в долю нашого народу, формувалися засади внутрішнього устрою українського суспільства, етичні принципи його інституційної організації, зрештою – самі засади нашої державності. Звідси походить наше усвідомлення соціальної справедливості та покликання влади служити інтересам народу й захищати його добробут. У лоні Софії Київської сформувалися наша культура, наша книжна мова, визначився напрям нашого розвитку. Київська Церква не була заручницею політичних інтересів державної влади чи слугинею могутніх світу цього, бо не грішила обожненням світського правління. Вона залишалася душею і сумлінням свого народу, навчаючи його оцінювати земну владу відповідно до того, наскільки ця влада служить Божій правді та вічному закону Творця. Саме так, у світлі Софії Київської та добра Божого люду, була оцінювана «Руська правда» великого князя київського Ярослава, недаремно званого Мудрим. Та сама Церква і понині збирає в єдине ціле дітей однієї Істини, однієї Мудрості, однієї Софії. Так на кручах Славути-Дніпра Божа Премудрість «дім собі збудувала» (Прип. 9, 1), заклала в серцях наших пращурів непохитні ціннісні основи для впорядкування нашого сьогодення та побудови спільного майбуття. Премудрість Божа стала Мудрістю – Софією – Київською, що сформувала основи нашої цивілізації.

7. Упродовж століть звідси силою і діянням Святого Духа випливали струмки Божественної благодаті, що зрошували й навколишні землі. Саме звідсіля, із Софії Київської, життєдайні промені Божої Премудрості просвітили всі околиці Київської держави. Прийнявши, однак, благодать хрещення, не всі вони стали здатними цілком преобразитися глибиною Божої Премудрості і так, як у Києві, у її світлі будувати свою церковну тотожність та суспільні інститути. Навіть коли вони імітували, а часом і посідали собор Премудрості Божої в Києві, своє буття визначали агресивністю кочовиків-завойовників, за словами апостола Павла: «Маючи вигляд благочестя, сили ж її відреклися» (2 Тим. 3, 5).

Київська Церква – ікона Божественної Премудрості

8. Нерукотворним храмом Божої Премудрості на берегах древнього Борисфену стали душі наших пращурів, серцем софійної цивілізації – престол київських митрополитів. Храм Святої Софії Київської, Премудрості Божої, втілив у собі мудрість наших предків, осяяну Божою істиною, і став «дивом і славою на всі навколишні країни»[II]. Упродовж століть тут звершувалося таїнство спасіння нашого народу. «Ріки води живої» (Ів. 7, 38) текли з цього храму до серця й розуму кожного українця. Наші прадіди отримали благодать із духовної спадщини святого всехвального апостола Андрія Первозваного, святих слов’янських просвітителів Кирила та Методія, блаженної Ольги, княгині Київської. У визначений Провидінням час завдяки усвідомленій волі святого рівноапостольного великого князя Володимира наші пращури стали учасниками хрещальної купелі. Відтоді Божественна Премудрість – одвічна Істина – просвітлює наш шлях. А собор Святої Софії залишається вірним свідком освяченої цією благодаттю єдності Київської Церкви.

9. Неподілена Київська Церква, перебуваючи в повному сопричасті зі стародавніми Церквами Рима та Царгорода, стала для нас вірним шляхом до вселенського братства християнських народів. Її народження не було затьмарене братніми роздорами. Її містична пам’ять несе в собі повсякчасний літургійний спомин неподіленого розбратом християнства першого тисячоліття. Її місія – вірно втілювати в собі Божий задум спасіння людини поміж «єдиним Божим народом у краю на київських пагорбах»[III], як про це нам пригадував Блаженніший Любомир, та служити вселенській єдності всіх християн. Її євангельський благовіст мелодійно лунав у повній симфонії з голосами стародавніх апостольських Церков, аби єдина Істина неподільної Христової Церкви просвітлювала цілий світ, вірно виконуючи заповідь самого Спасителя «щоб усі були одно» (Ів. 17, 21). Софія бо – символ нездоланної єдності та мудрості, що сягає високо понад мури тимчасових непорозумінь і роздорів.

10. Софійна Церква – свята земля примирення та порозуміння, завжди відкрита до вселенської єдності розпорошених по світу дітей Божих. Бо Премудрість Божа не знає меж, вона єдина та обіймає всіх і все, «простягається від краю і до краю та керує всім доладно» (Мудр. 8, 1). Саме тому сьогодні, як і тисячоліття тому, наша Київська Церква залишається в повному сопричасті з намісником апостола Петра, покликаним самим Спасителем служити єдності Його Вселенської Церкви та цілісності відкупленого Божого люду. Разом із єпископом Рима наша Церква перебуває в сопричасті з іншими Східними Церквами. У цьому відкривається особливе екуменічне покликання нашої Церкви – свідка неподіленого християнства та мучениці наших часів.

11. Ісповідник віри, довголітній в’язень сталінських таборів патріарх Йосиф Сліпий залишив невмирущий маніфест ідентичності нашої Церкви як спадкоємниці та правонаступниці повноти київського християнства. Цим маніфестом є величний собор Святої Софії у Римі, золотий ювілей освячення якого ми святкуватимемо 2019 року. Зведення римської Софії разом із заснуванням Українського католицького університету є свідченням живої та діяльної Софії Київської, виявленої в самому існуванні Української Греко-Католицької Церкви-мучениці як в Україні, так і на поселеннях. Безсмертне послання патріарха Йосифа «Urbi et оrbi» (Вічному місту і світу), викарбуване на фронтоні університету: «Істина й любов до науки собирає в розсіянні сущих». Будуючи собор Святої Софії в Римі, освячуючи його разом зі святим папою Павлом VI, цей подвижник Христової віри споглядав Софійський собор у Києві як материнський храм нашої Церкви, в якому молилися і його великі попередники. Київський храм патріарх Йосиф бачив видимим собором невидимої Софії, церковної та національної мудрості, що перетривала тисячоліття в тілі й крові його рідної Церкви, а сьогодні переможно сяє на всю Україну та весь світ. Патріарший собор у Римі є промовистим символом вселенськості Софії Київської, втіленням жаги українського серця до повноти єдності в Христі, дарованої нашому народу в хрещальній купелі князя Володимира. Він є знаком невмирущості осяяного Божою благодаттю українського духу – того самого, що його власним життям втілював патріарх Йосиф.

12. Великий ісповідник віри смиренно заповідав своїм нащадкам: «Поховайте мене в нашому Патріаршому Соборі Святої Софії, а як воплотиться наше видіння і постануть на волі наша Свята Церква і наш Український нарід, занесіть мою домовину, в якій спочину, на рідну Українську Землю… Якщо такою буде воля Божа і бажання Українського Божого люду, складіть мою домовину в підземеллях оновленого собору Святої Софії»[IV]. Патріарх Йосиф відчував, що Божественна Мудрість нагадує про завдання відновити первісну єдність нині поділеної Київської Церкви. Лише тоді ми побачимо воістину оновлений собор Святої Софії в Києві. Доки цієї єдності ще немає, жодна із Церков-спадкоємниць цієї Церкви не може одноосібно посідати стародавній собор Премудрості Божої, Софії Київської. Він має радше бути місцем зустрічі всіх нащадків софійної Київської Церкви, бути нагадуванням, закликом, будителем і надією на наше поєднання в Христі.

13. Через проповідуване слово Премудрість Божа проникала до серця кожного, формуючи нерозривну єдність, нездоланну спільність великої родини, поглядом зверненої до непорушної святині – Софії Київської. Наша Церква словом і ділом навчала своїх вірних дітей відважно брати на себе відповідальність за долю всього народу, за нашу державу. Вона завжди була державницькою та державотворчою, безупинно наголошуючи на ціннісних принципах функціонування державних і суспільних інститутів, обґрунтування яких шукала значно глибше – у скарбниці Премудрості Божої. Натхнений її мудрою традицією, праведний митрополит Андрей Шептицький писав: «Церква, зрозуміла як інституція чисто національна, що обіймає тільки один народ і відлучає його від усіх інших, стає орудником до піддержування роздору, підсичує національні пристрасті та допомагає до гніту інших націй. Вона веде до боротьби, а не до миру; до розлуки, а не до з’єднання, отже й не є Христовою»[V]. Софійне мислення нашої Церкви повсякчасно скеровувало її синів і доньок до подолання внутрішніх непорозумінь, до об’єднання зусиль, до консолідації українського народу, гуртуючи навколо завжди дійсних євангельських цінностей. Софія – мудрість втіленої в особисте та суспільне життя Істини, що творить архітектуру історичного буття народу, дозволяє в гаморі поколінь і цивілізацій закріпити інституційне оформлення його самобутності, «збудувати Рідну хату»[VI].

14. У затишку софійної традиції київського християнства сформувалася особлива літургійна, богословська, духовна та канонічна спадщина. Ця багата духовна культура все ще, на жаль, мало вивчена та досліджена. Сьогодні ми разом із нашими православними братами, співспадкоємцями Київської Церкви, покликані заново відкрити цей наш спільний скарб, досліджувати та розвивати його як дорогоцінний фундамент нашого духовного єднання. Київському благочестю понад усе властива увага до серця людини як її найглибшого виміру, в якому сконцентровані здатність відчувати та осмислювати дійсність і приймати рішення під натхненням Святого Духа. Саме там Премудрість Божа трудиться над відновленням у людській істоті затьмареного колись первообразу. Відтак серце людини, як і навколишня дійсність, вимагає ціннісно-орієнтованого розвитку. Ідеалом сформованої за таких умов аскези стає фізична праця, що дозволяє людині відчувати себе ближчою до сотвореного світу та водночас спонукає приймати відповідальність за нього. Із людського серця – «безодні, усіх вод і небес ширшої»[VII] – Премудрість Божа сягає всього внутрішнього світу людини усвідомленим відчуттям відповідальності за іншого. Важка праця стає ціннісним ідеалом, знаряддям соціального служіння.

15. Відповідальність за спільне благо та служіння нужденним залишаються двома визначальними рисами соціального виміру київського благочестя. Ми знаходимо численні свідчення про них у житіях великих святих нашої землі, зокрема преподобного Теодосія Печерського та інших подвижників із «Києво-Печерського патерика». Цей вид благочестя формує властивий нашій духовній культурі образ відновленої Духом Святим людської особистості – святця як носія та свідка Божественної Премудрості. Молитва, праця та вчинки милосердя дозволяють людині стати живим втіленням незбагненної Мудрості самого Творця. Першим плодом софійної святості є духовний подвиг святих мучеників братів Бориса та Гліба. Із глибин цього особливого дару для нашого народу Божественна Премудрість проклала собі шлях до сердець незліченних мучеників за єдність Христової Церкви – як у часи гоніння Київської Церкви в Російський імперії, так і в часи комуністичного терору ХХ століття: їхня «мученицька кров свідчить перед небом і землею про непохитну вірність Богові»[VIII]. У серці, в якому замешкала Божа Премудрість, євангельські принципи стають життєвими орієнтирами для нашого сьогодення, а звідтіля, з келії власного серця, прямують у широкий світ, щоб його преобразити, привести людське суспільство у відповідність до об’явлених цінностей. Так упродовж століть Київська Церква, вірна своїй спасенній місії, освячує Божою благодаттю серце кожного українця та всього народу, яскраво сяючи перед світом дивовижною іконою Божественної Премудрості.

 

Софія Київська – ціннісна парадигма побудови державності та суспільних інститутів українського народу

16. Етика суспільних відносин, сформована в контексті софійної логіки нашої історії, визначає особливе місце для провідника народу. Функція державної влади та суспільного проводу в київській традиції набуває властивих саме їй ознак. У «Повчанні» Володимира Мономаха легко помітити: великий князь не керується у своїй діяльності лише власним інтелектом і загальнолюдським досвідом. Він шукає Божих орієнтирів, мудро визнаючи примат Божественного Промислу над власною волею. Влада – це передусім служіння, що спонукає до турботи про довірений Богом люд, особливо ж про вдів і сиріт, про убогого та немічного. Лінощі – чи не найбільший із гріхів. Кожна людська діяльність має бути невтомною й осяяною Божою благодаттю. Саме тому князь звертається в молитві до Бога з проханням зміцнити його серце мудрістю. Моральні та богословські чесноти лежать в основі його особистого життя та суспільного служіння: «А се вам основа всього: страх Божий майте вище над усе»[IX]. Князь не узурпує влади, дарованої йому Всевишнім для захисту рідної землі та забезпечення добробуту підлеглих. Він покликаний мудро нею розпоряджатися задля миру та злагоди в країні. У нашій софійній системі цінностей саме Божий народ залишається носієм Божої Премудрості, а відтак – голосом, здатним нагадувати князеві про його священну місію та застерігати від зловживання владою.

17. Упродовж століть світло Христового Євангелія щедро осявало кожен вимір життя та побуту нашого народу. Слово Боже закладало ціннісні засади суспільних і державних інститутів, поглиблювало розуміння свободи та гідності людської особи, прав і обов’язків громадян, відповідальності влади, допомагало узгоджувати громадську та господарську діяльність із об’явленими істинами. Важливим відгомоном Божої Премудрості в історії українського народу, підхопленим Київською Церквою, є беззаперечна повага до знань. Митрополит Андрей якось відзначив: «Всі українці високо цінують науку та освіту»[X]. Сам митрополит і його наступники докладали чималих зусиль, щоб в українському народі не згасла жага до мудрості. Адже знання провадять до глибшого розуміння себе самого та довколишнього світу, дозволяють людині плідно взаємодіяти з дійсністю. Наука та освіта допомагають народові захистити свою самобутність, вберегти власну душу, творити квітуче майбуття. Просвіта є запорукою економічного розвитку та соціального прогресу. Однак лише тоді, коли керується істинними цінностями. «Якщо любиш прибуток, шукай його пристойним шляхом», – писав Григорій Сковорода[XI]. Входячи в людську дійсність, Божа Премудрість просвітлює уми та скеровує людську волю до правильної дії, допомагаючи мудро керувати довіреним їй скарбом Божого творіння.

18. Особливим чином наш народ і його Церква стали свідками воплочення у власну історію Премудрості Божої в невимовних стражданнях і гоніннях, з вірністю та гідністю перенесених заради Христа та Його справедливості. Ми – Церква мучеників за Божу Істину. Випробовування, що рясно спадали на долю українського народу, ставали місцем об’явлення Божої сили та мудрості. Вони зіткали нашу самобутність, визначили нашу ідентичність. Ми бо не проповідуємо мудрість цього світу, а власною історією автентично звіщаємо «мудрість Божу в тайні, закриту, що її Бог призначив перед віками нам на славу» (1 Кор. 2, 7). Це та сама таїна Божественного задуму, що явилася світові з висоти хреста та осяяла його світлом Христового воскресіння. Це та мудрість, що дарує повноту життя і долає саму смерть.

19. Світлої пам’яті патріарх Йосиф Сліпий у своєму пастирському посланні до духовенства нашої Церкви, написаному ще в Красноярському краю, порівнює історію Церкви Христової з «хрестоносним походом» праведників і мучеників за Божу Істину. «А серед того хрестоносного походу окремий ряд становлять визнавці нашої Греко-Католицької Церкви… Там бачите і Ваших дідів і прадідів, батьків і кревних, численних Ваших духовних дітей, друзів і знайомих… За тими гідними, достойними і святими предками ступаєте і Ви зі своїми важкими хрестами, падаєте під ними не раз і не два, щоби знову повстати. Всі вони у Вашій боротьбі за Церкву та її єдність, у двиганні Вашого важкого хреста духом і молитвою з Вами!”[XII] Софія Київська – це також мудрість нашого народу, що об’являється в час страждань і надає силу переобразити біль і смуток гонінь у невимовну радість вірності Христові, у духовну звитягу над силами страху та мороку, у тріумф воскресіння. Наша Церква завжди усвідомлювала свою місію перед власним народом і цілим світом сповіщати Євангеліє “і то не мудрістю слова” (1 Кор. 1, 17), а любов’ю до хреста Господнього, який для нас, що спасаємося, є “сила Божа”».

 

Софія Київська – дороговказ до вічної мети дітей Української Церкви та народу

20. Свою славнозвісну «Молитву про Божу мудрість» праведний митрополит Андрей Шептицький завершує проханням: «Дай мені ту мудрість, що мені та моєму народові найбільше недостає. Дай мені мудрість правдивого вдоволення, правдивого щастя»[XIII]. У цих словах наш великий праведник ніби звертає очі власного серця в те майбуття, яке ще слід вибороти молитовним подвигом і спільною наполегливою працею. Тут виявилася вся мудрість українського народу, котрий крізь столітні випробування дивиться вперед і впевнено прямує до повноти свого покликання бути «знаменом, піднятим перед народами» (Іс. 11, 12), бути народом Божим, що нездоланною надією торує шлях до власної обіцяної землі, до повноти Божої любові та миру. І дороговказом йому на цьому шляху зоріє Премудрість Божа, втілена в його історію, – наша Софія Київська.

21. Софія Київська – мудрість народу, що народився у благодатних водах Володимирового хрещення. Відтоді євангельські цінності лягли в основу властивого нам світогляду, стали нормами організації суспільного побуту. Плекання української родини як домашньої Церкви, що зберегла наше церковне життя впродовж років найсуворіших переслідувань, передавання віри батьків майбутнім поколінням як найдорожчого національного скарбу та навіть сам процес державотворення в нашій історії пройняті сяйвом Божої Премудрості. Її світло вчить нас любити свій народ і його соборну державу, а водночас збуджує свідомість того, що ми, за словами апостола Павла, є небесними громадянами і тут, у цьому світі, постійного місця не маємо, а смиренними паломниками прямуємо до нашої Небесної Батьківщини (пор. Фил. 3, 20). Саме ця висока мета й покликання кожної людини дозволяють нам правильно оцінювати дочасне життя та добре готуватися до вічності. На шляху до Небесної Батьківщини ми покликані втілювати Софію Божу в нашу українську дійсність, будувати справедливий світ, творити цивілізацію миру та любові.

22. Дорогі в Христі брати і сестри! Упродовж своєї тисячолітньої історії наша Церква та наш народ уповні пережили у своєму тілі досвід пасхального таїнства нашого Спасителя. Ми пройшли крізь важкі терпіння, неодноразово пережили смерть і воскресіння. Перемогу та радість воскресіння ми бачимо на власні очі у вільній, незалежній та соборній Україні. Сьогодні, вкотре дивлячись в очі завойовникам, ми запитуємо в Господа: «Для чого Ти нас воскресив? Яким є Твій Промисел щодо нас?» На ці запитання Божественна Премудрість дає нам відповідь нашою власною Софією Київською! Сьогодні ми, як і тисячу років тому, щоразу глибше усвідомлюємо себе як помісна і водночас глобальна Київська Церква – Церква українського народу в єдності з наступником апостола Петра, як невід’ємна складова соборної Вселенської Церкви з місією об’єднання всіх християн. Ми впевнено прямуємо до повноти Божого Царства. У наших витоках – наші цінності, наш спосіб мислення та діяльності, нашатрадиція та стратегія розвитку, наш досвід. Наша спільна пам’ять, наше вповні відкрите серце та дружня рука, простягнута до православних братів, наш шлях у майбуття, наша мудрість – це наша Софія, Софія Київська.

23. Ця Мудрість Церкви та народу є запорукою нашої перемоги, нашої снаги та невмирущості. Саме вона в силі й благодаті Святого Духа проведе нас через відповідальний вибір у цьому році, оновить і зміцнить нашу державу та забезпечить перемогу й мир, розвиток і процвітання українського народу. Софія Київська є тією внутрішньою силою, яка без тривоги та страху веде наш народ у майбутнє особливим цивілізаційним шляхом. За своєю природою вона є універсальною – великою цінністю людства, що допомагає всім народам входити в нову епоху не з порожніми руками, а з Вічною Мудрістю, яка лежить в основі історії. Наша Софія Київська є її автентичним відблиском, вічним сяйвом Божественного Промислу, що відкриває нам істину про людину та її призначення у всесвіті.

Пресвята Богородице, Престоле Премудрості, Київська Оранто та наша Нерушима Стіно! Веди нас, небесних громадян, дорогами цього земного буття до нашої Небесної Батьківщини!

+ СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового, у cвято Обрізання Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа та Святого Василія Великого, архиєпископа Кесарії Каппадокійської, 14 січня 2019 р.Б.

2018-2019 CHRISTMAS SCHEDULES

CHRISTMAS SCHEDULES

2018-2019 Christmas Season Services

<><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><>

RICHMOND

Special Services to prepare for Christmas:

every Tuesday at 7:00 PM: Moleben Service to Immanuel the Messiah

            Concluding with mini-Akathist of the Theotokos

            Followed by “Bible for Beginners” Bible Study (finishes at 9:00 pm)

Holiday Services: 

24 December – НАВЕЧІР’Я РІЗДВА
09:00 PM – Велике повечір’я й Служба Божа (Україньскою)

25 December – NATIVITY OF OUR LORD / РІЗДВO ХРИСТОВЕ

11:00 AM – Christmas Service (English)

31 December – The Circumcision of our Lord, God and Saviour Jesus the Christ – Saint Basil the Great, Archbishop of Caesarea in Cappadocia

07:00 PM – Festal Vespers

5 January – FEAST OF THE THEOPHANY

07:00 PM – Festal Vespers & the Liturgy of St. Basil & the 1st Great Blessing of Waters

6 January (Sunday)

09:00 AM – Служба Божа with the 2d Great Blessing of Waters

11:00 AM – Sunday Service with the 2d Great Blessing of Waters

<><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><>

VERNON/GRINDROD

24 December (Monday) – CHRISTMAS EVE / НАВЕЧІР’Я РІЗДВА

GRINDROD 8:00 PM – Great Compline with Lytia; Divine Liturgy; Myrovania/Blessing with Holy Oil

25 December (Tuesday) – NATIVITY OF OUR LORD / РІЗДВO ХРИСТОВЕ

VERNON 10:00 AM – Divine Liturgy (Eng/Ukr); Myrovania/Blessing with Holy Oil

26 December (Wednesday) – Synaxis of the BVM / Собор Богородиці

VERNON 9:00 AM – Divine Liturgy

27 December (Thursday) – First Martyr Stephen / Первомученика Стефана

VERNON 9:00 AM – Divine Liturgy

1 January (Tuesday – Vernon) – The Circumcision of our Lord, God and Saviour Jesus Christ; 

Saint Basil the Great; New Year’s Day

10:00 AM – Divine Liturgy of Saint Basil the Great

5 January (Saturday – Grindrod) – THEOPHANY EVE / НАВЕЧІР’Я БОГОЯВЛЕННЯ

4:00 PM – (Theophany Eve Supper) Great Compline with Lytia; Divine Liturgy; Great Blessing of Water.

*On this day we are obliged to abstain from all meat and milk products

6 January (Sunday – Vernon) – FEAST OF THE THEOPHANY / БОГОЯВЛЕННЯ (ЙОРДАН)

10:00 AM – Divine Liturgy; Great Blessing of Water.

13 January (Sunday) – Sunday after Theophany

10:00 AM – Divine Liturgy (Theophany Eve Supper) – Vernon

2:00 PM – Divine Liturgy – Grindrod

 Theophany/Jordan Home Blessing Schedule sign up list will be available at the entrance of the church. 

<><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><>

NEW WESTMINSTER

24 December – CHRISTMAS EVE / НАВЕЧІР’Я РІЗДВА

8:30AM – Royal Hours / Царські Часи

* Opportunity for Confession before and after the service

7:30 PM – Great Vespers;

8:00 PM – Divine Liturgy of Saint John Chrysostom; Blessing with Holy Oil* Opportunity for Confession before and after Divine Liturgy 

10:00 PM – Great Compline with Lytia; Divine Liturgy of Saint Basil the Great; Blessing with Holy Oil* On this day we are obliged to abstain from all meat and milk products

25 December (Tuesday) – NATIVITY OF OUR LORD / РІЗДВO ХРИСТОВЕ

9:30 AM – Divine Liturgy of Saint Basil the Great; Blessing with Holy Oil

26 December (Wednesday) – Synaxis of the BVM / Собор Пресвятої Богородиці

8:30 AM – Divine Liturgy of Saint John Chrysostom

7:00 PM – Divine Liturgy of Saint John Chrysostom

27 December (Thursday) – First Martyr Stephen / Первомученика Стефана

8:30 AM – Divine Liturgy of Saint John Chrysostom

1 January (Tuesday) – The Circumcision of our Lord, God and Saviour Jesus Christ; 

Saint Basil the Great; New Year’s Day

9:30 AM – Divine Liturgy of Saint Basil the Great; Blessing with Holy Oil.

5 January (Saturday) – THEOPHANY EVE / НАВЕЧІР’Я БОГОЯВЛЕННЯ

6:00 PM – Great Compline with Lytia; Great Blessing of Water.

*On this day we are obliged to abstain from all meat and milk products

6 January (Sunday) – FEAST OF THE THEOPHANY / БОГОЯВЛЕННЯ (ЙОРДАН)

9:30 AM – Divine Liturgy of Saint John Chrysostom followed by Theophany Meal

<><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><>

KELOWNA

24 December (Monday) – CHRISTMAS EVE / НАВЕЧІР’Я РІЗДВА (New, Gregorian Calendar)

       3:30 PM – Great Compline Service followed by the Divine Liturgy of Saint Basil the Great,

                                           Myrovania/Blessing with Holy Oil (Service in Penticton, BC)

       9:00 PM – Great Compline Service followed by the Divine Liturgy of Saint John Chrystostom,

                     Myrovania/Blessing with Holy Oil (Service in Kelowna, BC)

25 December (Tuesday) – NATIVITY OF OUR LORD / РІЗДВO ХРИСТОВЕ

       10:00 AM – Divine Liturgy; Myrovania/Blessing with Holy Oil

26 December (Wednesday) – Synaxis of the BVM / Собор Богородиці

10:00 AM – Divine Liturgy

27 December (Thursday) – First Martyr Stephen / Первомученика Стефана

10:00 AM – Divine Liturgy

31 December (Monday) – New Year’s Eve

4:30 PM – Moleben: Thanksgiving for God’s blessings and graces received in 2018 Blessed and Happy New 2019 Year!

1 January (Tuesday) – The Circumcision of our Lord, God and Saviour Jesus Christ; Saint Basil the Great; New Year’s Day;

    10:00 AM – Divine Liturgy; Myrovania/Blessing with Holy Oil.

5 January (Saturday) – THEOPHANY/EPIPHANY EVE / НАВЕЧІР’Я БОГОЯВЛЕННЯ

    4:00 PM – The Divine Liturgy followed by Great Blessing of Water and Myrovania/Blessing with Holy Oil (Service in Penticton, BC)

6 January (Sunday) – FEAST OF THE THEOPHANY / БОГОЯВЛЕННЯ (ЙОРДАН)

    9:00 AM – Divine Liturgy; Myrovania/Blessing with Holy Oil. (Service in Kelowna, BC)

Great Blessing of Water followed by Theophany/Epiphany-Christmas Lunch, Caroling and Chriatian movie presentation.

(Theophany-Christmas lunch attending sign up list will be available at the church hall.)

7 January (Monday) – NATIVITY OF OUR LORD / РІЗДВO ХРИСТОВЕ (Old, Julian Calendar)

    10:00 AM – Divine Liturgy (in Ukrainian language); Myrovania/Blessing with Holy Oil. (Service in Kelowna, BC)

(Theophany/Jordan Home Blessing and Pastoral Annual Visitations schedule sign up list to arrange the actual date between January 9th and January 31st, 2019 will be available at the entrance to the church and at the church hall.)

<><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><>

PRINCE GEORGE

24 December (Monday) – CHRISTMAS EVE / НАВЕЧІР’Я РІЗДВА
10:00 AM – The Great (Holy)Hours

8:00 PM – Great Compline

9:00 PM – Divine Liturgy

10:00 PM – Myrovannia/Blessing with Holy Oil

25 December (Tuesday) – NATIVITY OF OUR LORD / РІЗДВO ХРИСТОВЕ

10:00 AM – Divine Liturgy

26 December (Wednesday) – Synaxis of the BVM / Собор Богородиці

10:00 AM – Divine Liturgy

27 December (Thursday) – First Martyr Stephen / Первомученика Стефана

10:00 AM – Divine Liturgy

30 December (Sunday) – Holy Family

10:00 AM – Divine Liturgy

31 December (Monday) – New Year’s Eve

8:00 PM – Moleben: Thanksgiving for God’s blessings and graces received in 2018

1 January (Tuesday) – The Circumcision of our Lord, God and Saviour Jesus Christ; Saint Basil the Great; New Year’s Day

10:00 AM – Divine Liturgy; Myrovania/Blessing with Holy Oil.

5 January (Saturday) – THEOPHANY EVE / НАВЕЧІР’Я БОГОЯВЛЕННЯ

09:00 AM – The Great (Holy)Hours

10:00 AM – Great Blessing of Water

08:00 PM – Great Compline

6 January (Sunday) – FEAST OF THE THEOPHANY / БОГОЯВЛЕННЯ (ЙОРДАН)

10:00 AM – Divine Liturgy

11:00 AM – Myrovania/Blessing with Holy Oil

7 January (Monday) – NATIVITY OF OUR LORD / РІЗДВO ХРИСТОВЕ 

(Julian Calendar)

10:00 AM – Divine Liturgy

11:00 AM – Myrovania/Blessing with Holy Oil

<><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><>

VICTORIA

24 December (Monday) – CHRISTMAS EVE / НАВЕЧІР’Я РІЗДВА

8:00 PM – Great Compline; Divine Liturgy; Blessing with Holy Oil

26 December (Wednesday) – Synaxis of the Blessed Virgin Mary/

Собор Богородиці

9:00 AM – Divine Liturgy

27 December (Thursday) – First Martyr Stephen / 

Первомученика Стефана

9:00 AM – Divine Liturgy

6 January (Sunday) – THEOPHANY OF OUR  LORD / БОГОЯВЛЕННЯ

10:00 AM – Divine Liturgy; Great Blessing of Water; Blessing with Holy Oil

<><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><><>

NANAIMO

25 December (Tuesday) – CHRISTMAS DAY

11:00 AM – Divine Liturgy followed by Blessing with Holy Oil

5 January (Saturday) – THEOPHANY OF OUR  LORD

11:00 AM – Divine Liturgy; Great Blessing of Water; Blessing with Holy Oil

2018 CHRISTMAS PASTORAL LETTER OF HIS BEATITUDE SVIATOSLAV

CHRISTMAS PASTORAL LETTER OF HIS BEATITUDE SVIATOSLAV

РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ БЛАЖЕННІШОГО СВЯТОСЛАВА

Most Reverend Archbishops and Metropolitans,
God-loving Bishops, Very Reverend Clergy, Venerable Monastics,
Dearly Beloved Brothers and Sisters,
in Ukraine and throughout the world

For to us a child is born, to us a son is given;and the government shall be upon his shoulder, and his nameshall be called Wonderful Counselor, Mighty God, Everlasting Father, Prince of Peace. (Isaiah 9:5)

Christ is born!  Glorify Him!

Beloved in Christ!

Today heaven and earth is filled with the light of joy and peace. Angels and men, all creation welcomes Christ the Saviour born in human flesh. All of us together with the shepherds and wise men hasten to the poor stable-cave to join Mary and Joseph in venerating the incarnate God, who rests on hay in a manger. We hasten to receive the love and peace that the Lord brings into a world of hate and violence.

The Gospel narrative of the Nativity conveys to us the Good News proclaimed by the angel: “And this will be a sign for you: you will find a baby wrapped in swaddling cloths and lying in a manger” (Luke 2:12). In the Christmas carols and services of this mystical night we hear of a mighty heavenly host praising God and saying: “Glory to God in the highest, and on earth peace among those with whom he is pleased!” (Luke 2:14). All of humanity, in awaiting the birth of the Saviour, had hoped for the beginning of a new era in human history—a new time when the Messiah as Prince of Peace would restore harmony to human relations, would abolish all forms of violence of men against men; not as a victor in war, like his ancestor David, but as the Son of God, conquering the very reason for wars and hostility—human sin, that evil which is the greatest disfigurement of paradisiacal happiness.

Human beings are created by God for peace which is a sign of the presence and action of the Holy Spirit (see Galatians 5:22-23). In spite of our nature, fallen through sin, human beings invariably seek this peace, even though we may not always know how to achieve it. For this very reason our Divine Liturgy, after calling for the establishment and strengthening of the blessed Kingdom of the Father, and the Son, and the Holy Spirit, immediately invites us to pray for peace from on high for the entire world and the well-being of God’s holy churches. Indeed, today’s feast proclaims to us that Christ is the Prince of Peace and that the might of God is revealed in peace.

When we hear the word “prince,” we immediately think of a person who has authority and power. We encounter many “princes,” good and bad, in various spheres of human life: politics, employment, family, and even church life. However, from the Gospel perspective and in light of the example of Christ as Prince of Peace, it becomes evident that divine authority is expressed through service, and divine power is found in the infinite and unconditional, faithful, and sacrificial love of the Lord for His creation.

A human being can live in peace and become a servant of peace only when he or she receives the Prince of Peace, newly-born today, into their hearts, into their internal spiritual world, into their personal and social life. Saint Paul writes in his epistle to the Ephesians: “He is our peace” (Ephesians 2:14). Therefore, the greatest expression of God’s universal might, the manner in which the Prince of Peace manifests His power and authority, is not in the humiliation of others through injustice and violence, but in serving others out of unconditional love for the sake of peace!

At times in our daily lives it may seem to us that the one who is powerful is the one who is able to humiliate another. However, in reality such an expression of power is violence. Therefore, standing before the manger of the Prince of Peace, we begin to understand that violence is always the argument of a weakling, of one who wishes to appear powerful. It is the behaviour of a coward, who simply fears the other, no matter how weak.

Christ endured violence from the very moment of His birth. King Herod, whom history calls great, in reality was a little coward: he feared for his authority, he perceived himself a failure in the face of God as a powerless Child. In order the retain authority and the riches entailed in it, he resorted to violence: commanding the death of the little ones of Bethlehem, the children of his own people! The peace of God, on the other hand, is always mightier than human violence, and that is why He is always victorious.

Only the powerless and weak in spirit adopt a strategy of insidious attack, aggression, or blind violence as a method of ensuring one’s authority, being incapable of convincing or leading others any other way. In contrast, human frailty, vested in Divine power, often becomes the pledge of true victory and a lasting peace. Let us recall what the Lord revealed to the Apostle of the nations: “My power is made perfect in weakness” (2 Corinthians 12:9). The weakness of God is mightier that the appearance of human power. Herod was buried not long after the birth of our Lord Jesus, while Christ, the Prince of Peace, is alive—yesterday, today and forever! (see Hebrews 13:8).

Beloved in Christ! To celebrate Christmas is to be filled with peace from heaven and to say “no” to violence. Let us receive the newly-born Saviour as Prince of Peace in our families and become, following the example of St. Joseph and Mary the Theotokos, bearers and custodians of peace. Let us avoid all forms of violence—in word and deed—especially in our family circle, in relations between husband and wife or parents and children. Let us reject the culture of death which allows for the killing of the innocent unborn and, as we see in some countries of the world, encourages the gravely ill or elderly to shorten their life under the guise of a so-called “sweet death,” which is nothing more than an offense against God and a crime against the sanctity and inviolability of human life.

Let our ancient Christmas carols resound in our schools and educational institutions, safeguarding our children from events of violence. In societies where we live, let us not permit the presence of blind physical or moral violence on the political battleground. Representatives of political forces who encourage violence and foment conflicts are in reality spiritual weaklings, and they will never be capable of serving the common good of our people. Wherever we live, whether in Ukraine, which in the near future will be electing a president and parliament, or in the countries where our people have settled, let us support those who aspire elected office not in order to rule others, but in order to serve. Let us support those who resist violence and seek to establish the peace of God, a peace that is just and lasting.

Let us celebrate Christ’s Nativity today and bring forth the joy and peace that comes from heaven. Let us conquer violence and fear, both in our personal lives, and on all the fronts of this war, whose consequences profoundly affect each and every one of us. Let us counter foreign aggression, as do those who defend our native land in Ukraine’s East, with the sacrifice of our love, in active solidarity with the victims of aggression. Let us be persistent in prayer, calling for the peace of God upon our land, in our families and hearts! May the words of the prophet Isaiah be fulfilled for us: “Violence shall no more be heard in your land, devastation or destruction within your borders; you shall call your walls Salvation, and your gates Praise” (Isaiah 60:18).

Beloved Brothers and Sisters! With this Christmas letter I greet all of you who today, as domestic Church, receive the new-born Christ into your families—parents and children, the elderly and youth. I hasten to share the good news of joy and peace with those, who labour abroad—far away from their home and loved-ones. I embrace those brothers and sisters who have been forced to migrate, who miss their native lands, and all, who today carry on their bodies and in their hearts the wounds of war and violence.

With the Nativity of Christ, I especially greet our soldiers, the defenders of peace and victors of war. My thoughts and prayers go to the cold prisons, where our prisoners of war and of conscience continue to suffer; to the hospitals, where our wounded in battle for our nation regain their health; to the homes, where Ukrainians afflicted with grief mourn the loss of their loved-ones because of the war. The Lord of peace is with us! May the Christmas star shine upon us with its light, and in every home the words of our carol-song resound clearly:

Ангели співають: (The Angels sing:)
«Слава» восклицають, (Exclaiming“Glory!”)
На небесах і на землі (Inheaven and on earth)
Мир проповідають.(Proclaiming peace.)

I wish all of you the authentic joy that is given to the children of God,a cheerful celebration of Christ’s Nativity, and a happy, peaceful and blessed New Year!

Christ is born! Glorify Him!

† SVIATOSLAV

Given in Kyiv at the Patriarchal Cathedral of the Resurrection of Christ, on the day of our father St. Nicholas the Wonderworker, Archbishop of Myra in Lycia, the 19th (6th)of December in the 2018th Year of our Lord

Високопреосвященним і Преосвященним Архиєпископам та Митрополитам,
боголюбивим єпископам, всечесному духовенству, 
преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам, 
в Україні та на поселеннях у світі сущим

Бо хлоп’ятконам народилося, сина нам дано; влада на плечах у нього;
і дадуть йому ім’я: Чудесний порадник, сильний Бог, 
Отецьдовічний, Князь миру (Іс.9, 5).

Христос народився!  Славімо Його!

Дорогі в Христі!

Сьогодні небо і земля сповнюються світлом радості та миру. Ангели й люди, усе сотворіння вітає народженого в людському тілі Христа-Спасителя. Усі ми разом із пастирями та мудрецями спішимо до вбогого вертепу, щоб разом із Марією та Йосифом вклонитися воплоченому Богові, який спочиває в яслах на сіні. Спішимо прийняти любов і мир, які Господь приносить із собою у світ ненависті та насильства.

Євангельська розповідь про Різдво Христове передає нам вустами ангела Благу Вість: «… ось вам знак: Ви знайдете дитя сповите, що лежатиме в яслах» (Лк. 2, 12). У різдвяних колядках і богослужіннях цієї таїнственної ночі чуємо, як велика сила небесного війська хвалить Бога й промовляє: «Слава на висотах Богу й на землі мир людям його вподобання» (Лк. 2, 14). Цей ангельський спів про славу на висотах і мир на землі сповіщає нам, що здійснилося пророцтво Ісаї про Месію – Князя миру (Іс. 9, 5). Усе людство, очікуючи народження Спасителя, сподівалося на початок нової ери у своїй історії, – нового часу, коли Месія, як Князь миру, поверне гармонію в стосунки між людьми, усуне всяке насильство людини над людиною; уже не так, як Його прабатько Давид, буде переможцем у війні, але як Син Божий здолає саму причину воєн і ворожнечі – людський гріх, оте лихо, що є найбільшим спотворенням райського  щастя.

Людина створена Богом для миру, що є ознакою присутності й дії Святого Духа (пор. Гал. 5, 22-23). Незважаючи на свою впалу через гріх природу, людина постійно прагне цього миру, хоч не завжди вміє його осягнути. Невипадково наша Божественна Літургія, закликаючи до встановлення і укріплення благословенного Царства Отця, і Сина, і Святого Духа, відразу молиться за мир з висот для всього світу і добрий стан святих Божих Церков. Саме нинішнє свято нам сповіщає, що Христос  – Князь миру і що Божа могутність об’являється в мирі.

Утім, коли ми чуємо слово «князь», відразу думаємо про людину, яка має владу і силу. Ми зустрічаємо «князів», добрих і злих, у різних сферах людського життя: політично-суспільній, трудовій, сімейній і навіть церковній. Однак з євангельської перспективи та у світлі прикладу Христа як Князя миру, стає очевидним, що Божа влада – це служіння, а Божа сила – це безмежна і безкорислива, вірна і жертовна любов Господа до свого створіння.

Людина зможе жити в мирі і стати служителем миру для інших лише тоді, коли прийме народженого сьогодні Князя миру у своє серце, у свій внутрішній духовний світ, в особисте і суспільне життя. Святий Павло пише в Посланні до ефесян: «Він наш мир» (Еф. 2, 14). Отож найвищий прояв Божої всемогутності, прояв сили і влади Князя миру – це не приниження іншого через несправедливість і насильство, а служіння ближньому в безкорисливій любові задля миру!

Часом у щоденному житті нам видається, що сильним є той, хто може принизити іншу людину. Однак насправді такий прояв сили – це насильство. Тож стоячи перед яслами Князя миру, ми починаємо розуміти, що насильство – це завжди аргумент слабкого, який хоче видати себе за сильного, це поведінка боягуза, що просто лякається іншої людини, навіть найслабшої.

Христос зазнавав насилля практично з моменту народження. Цар Ірод, якого в історії називають великим, насправді був малим боягузом: боявся за свою владу, почувався невдахою перед обличчям Бога у немічній Дитині. Щоб утримати владу і пов’язане з нею багатство, вдався до насильства: наказав убити вифлеємських малят, дітей власного народу! Та Божий мир завжди сильніший за людське насилля, тому саме він перемагає.

Стратегію підступного нападу, агресії чи сліпого насильства як шляху до запевнення своєї влади обирає безсилий і слабодухий, бо нічим іншим не може переконати чи повести за собою. Натомість запорукою справжньої перемоги і тривалого миру часто стає людська слабкість, одягнена в Божу силу. Згадаймо, як об’явив Господь Апостолові народів: «Моя сила виявляється в безсиллі» (2 Кор. 12, 9). Немічне Боже є сильнішим від позірно могутнього людського. Ірода незадовго після народження Господа Ісуса поховали, а Христос – Князь миру – живий вчора, сьогодні і навіки! (див. Євр. 13, 8).

Дорогі в Христі! Святкувати Різдво – це сповнюватися миром із небес і сказати «ні» насильству.  Приймімо новонародженого Спасителя як Князя миру в наші родини і станьмо, за прикладом святого Йосифа та Богородиці Марії, носіями і хранителями миру. Уникаймо будь-якого насильства – у словах і вчинках – передусім у родинному колі, у стосунках чоловіка і жінки чи батьків і дітей. Відкидаймо культуру смерті, яка допускає вбивство невинних ненароджених і заохочує, як це буває в деяких країнах світу, важкохворих або старших людей вкорочувати собі віку під маскою так званої «солодкої смерті», що є насправді нічим іншим, як викликом проти Бога і злочином проти святості й недоторканності людського життя.

Нехай залунає прабатьківська колядка в наших школах та інших навчальних закладах, запобігаючи проявам насильства серед дітей. У суспільстві, в якому живемо, не дозволяймо, щоб сліпе фізичне чи моральне насильство було засобом політичної боротьби. Представники політичних сил, які заохочують до насильства і розпалюють конфлікти, насправді є слабодухими і ніколи не будуть здатними послужити спільному благу нашого народу. Хоч би де ми жили: в Україні, яка в недалекому майбутньому обиратиме президента і парламент, чи в країнах наших поселень –  підтримуймо тих, хто йде до влади не з метою панування, а щоб служити і має силу протистояти насиллю, утверджуючи справедливий і тривалий Божий мир.

Святкуймо сьогодні Різдво Христове та будьмо носіями небесної радості й миру, перемагаймо насильство і страх, як в особистому житті, так і на всіх фронтах війни, наслідки якої кожний із нас сьогодні дуже глибоко переживає. Чужоземній агресії протиставмо, як це роблять захисники рідної землі на Сході України, жертовність нашої любові, дієву солідарність із жертвами агресії, витривалість у молитві, якою спільно прикликаймо Божий мир на нашу землю, у наші родини і серця! Нехай сповняться на нас слова пророка Ісаї: «Не чути буде більше про насильство в твоїм краю та про спустошення й руїну в твоїх межах. Ти зватимеш твої мури спасінням, славою – твої ворота» (Іс. 60, 18).

Дорогі браття і сестри! Оцим різдвяним словом вітаю кожного з вас, батьків з дітьми, старших із молоддю, що сьогодні, як домашня Церква, приймаєте до своїх родин новонародженого Христа. Спішу з благовістю радості й миру до тих, хто є на заробітках – далеко від свого дому та від близьких, обіймаю вимушено переселених братів і сестер, що тужать за рідною стороною, та всіх, хто сьогодні носить на своєму тілі й у душі рани війни та насильства.

Особливо вітаю з Різдвом Христовим наших військових, які є оборонцями миру та переможцями війни. Лину думками та молитвою до холодних тюрем, де страждають наші військовополонені й в’язні сумління, до лікарень, де одужують поранені в боях за нашу Батьківщину, до домівок, де вбиті горем українці переживають втрату своїх рідних внаслідок війни. Господь миру є з усіма нами! Хай різдвяна зоря сяє нам своїм світлом, а в кожній хаті дзвінко лунає пісня-коляда:

Ангели співають: 
«Слава» восклицають,
На небесах і на землі 
Мир проповідають.

Усім бажаю справжньої радості дітей Божих, веселих свят Різдва Христового та щасливого, мирного і благословенного нового року!

Христос народився! Славімо Його!

† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі ВоскресінняХристового,
у день Святого отця нашого Миколая,архиєпископа Мир Лікійських, чудотворця, 19 (6) грудня 2018 року Божого

Translate »