8 листопада 2023 року в катедральному соборі Святих Володимира та Ольги у Вінніпезі (Канада) відбулася Божественна Літургія з Чином архиєрейської хіротонії владики Михайла Квятковського. Її очолив митрополит Вінніпезький Лаврентій Гуцуляк — головний святитель. Співсвятителями стали владика Борис Ґудзяк, митрополит Філадельфійський, і владика Давид Мотюк, правлячий єпископ Едмонтонської єпархії.
Передовсім владика Михайло тричі публічно склав визнання віри. Після цього відбувся Чин архиєрейської хіротонії. Нововисвяченого єпископа одягли в архиєрейські ризи, а митрополит Лаврентій вручив йому архиєрейський жезл як символ єпископської влади.
Під час Літургії владика Лаврентій привітав усіх вірних, зокрема єпископів, які прибули на єпископську хіротонію владики Михайла.
«Блаженніший Патріарх Святослав, який має канонічне право висвячувати всіх єпископів для Української Католицької Церкви, делегував мені, як митрополитові, звершити цю хіротонію, оскільки його щільний графік, насамперед з огляду на війну в Україні, не дає йому змоги зробити це особисто. Цю хіротонію зі мною здійснюють два єпископи-співсвятителі: митрополит Філадельфійський Борис Ґудзяк, який багато років працював із владикою Михайлом в Україні, та єпископ Давид Мотюк, який був апостольським адміністратором Нью-Вестмінстерської єпархії після призначення владики Новаківського до Лондона», — зазначив головний святитель.
Пояснивши вірним значення кожної з частин єпископської хіротонії, митрополит Вінніпезький звернувся до нововисвяченого владики словами Глави УГКЦ із Декрету іменування його правлячим єпископом Нью-Вестмінстерської єпархії: «Дорогий брате! Сьогодні Ви долучаєтеся до грона владик Нью-Вестмінстерської єпархії, які у своєму служінні виконували Божу волю, „щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди“. Збережіть і примножте їхню працю, дорогий владико! Це служіння виконуватимете відповідно до Кодексу канонів Східних Церков, партикулярних законів Української Греко-Католицької Церкви. Заохочуємо Вас, згідно з повчанням Апостола народів, щоб Ви були „бездоганним, гостинним, добролюбивим, мудрим, справедливим, благочестивим, стриманим, який дотримується правдивої науки згідно з навчанням… здібний наставляти в здоровій науці та й супротивників переконувати“. Нагадуємо Вам про важкий обов’язок бути вірним членом Синоду Єпископів УГКЦ і, згідно із приписами права, на кожний заклик Отця і Глави Церкви брати в ньому участь. Закликаємо Вас берегти й утверджувати віру та віддано працювати для спасіння душ наших вірних. Прислухайтеся до духовенства та мирян ввіреної Вам єпархії».
Відтак, звертаючись до духовенства і вірних Нью-Вестмінстерської єпархії, митрополит Лаврентій продовжив: «Просимо духовенство та боголюбивих мирян єпархії з відкритим і щирим серцем, із пошаною і любов’ю прийняти преосвященного владику Михайла. Духовенство закликаємо виявляти Вам належний послух у служінні Христові, Його Святій Церкві й Божому людові, щоб ширилося слово Христової істини в усій єпархії на славу Святої, Єдиносущної, Животворної і Нероздільної Тройці, Отця, і Сина, і Святого Духа».
У подячному слові англійською мовою нововисвячений єпископ Михайло подякував усім, хто супроводжував його на шляху покликання та служіння: батькам, братам і сестрам та всій родині; отцям редемптористам і співбратам зі семінарійних часів у Манітобі, між ними — владиці Браянові Байді, з яким разом навчалися у коледжі Святого Володимира, а також тогочасному ректору владиці Петрові Стасюку; отцям василіанам і співбратам Папської української колегії святого Йосафата в Римі; отцям домініканцям з Анджелікуму й отцям єзуїтам із Папського східного інституту; співбратам у священстві з Вінніпезькій архиєпархії; сестрам-монахиням різних згромаджень; а також співбратам у єпископстві митрополиту Максимові Германюку, архиєпископу Мирославові Марусину, головному святителю митрополиту Лаврентієві Гуцуляку, співсвятителям митрополиту Борисові Ґудзяку і владиці Давидові Мотюку, митрополиту Стефанові Сороці, римо-католицьким і православним єпископам, присутнім на хіротонії, а також усім єпископам Української Греко-Католицької Церкви та Єпископської конференції Канади.
Окремо владика Михайло згадав і блаженнішого Любомира Гузара, який покликав його до служіння у Патріаршій курії у Львові, і всіх людей, які з ним співпрацювали в цей час, зокрема в Українському католицькому університеті.
«Особливу вдячність хочу висловити ще двом єпископам, які не лише відіграли велику роль на початку мого нового служіння сьогодні, а й, знаю, моляться за мене в цей час: це — єпископ Рима Папа Франциск, який призначив мене єпископом Нью-Вестмінстера, і Верховний Архиєпископ Києво-Галицький Блаженніший Святослав, який разом зі Синодом Єпископів обрали мене й подали мою кандидатуру до Рима», — сказав владика Михайло.
Відтак закликав присутніх тримати Блаженнішого Святослава, нашу Церкву в Україні та стражденний український народ у своїх молитвах.
Своє слово владика Михайло завершив перепрошенням усіх, кого, можливо, образив, і проханням про молитву за нього, щоб йому бути добрим і святим єпископом. «Прошу цього не лише для себе, але для всіх єпископів у всьому світі. Ми потребуємо величі і святості в наш час. Церква завжди потребує таких лідерів», — додав архиєрей.
Завершилося урочисте богослужіння молитвою за Україну «Боже, великий, єдиний».
Нагадуємо, інтронізація владики Михайла Квятковського на правлячого єпископа Нью-Вестмінстерської єпархії запланована на 18 листопада 2023 року. Вона відбудеться у храмі Покрову Пресвятої Богородиці у Ванкувері. Подія розпочнеться Архиєрейською Божественною Літургією о 18:00.
25 September 2023, Ottawa – Representatives from Catholic Indigenous organizations came together last week with Catholic Bishops from the Episcopal Conferences of Canada, Australia, New Zealand, and the United States for the International Conference on Catholic Indigenous Ministry (ICCI). This gathering, held in Washington D.C., was a historic milestone advancing dialogue, learning, and fellowship among pastoral agents working with Indigenous-Catholic communities.
Hosted by the U.S. Conference of Catholic Bishops’ Subcommittee on Native American Affairs, the purpose of the week-long gathering was to share experiences, ideas, resources, and best practices encountered in the relationship between the Catholic Church and Indigenous communities.
The Canadian delegates who participated in this International Conference were: the Most Rev. Richard Smith, Archbishop of Edmonton, the Most Rev. Mark Hagemoen, Bishop of Saskatoon, who represented the CCCB, alongside Ms. Rosella Kinoshameg (Wiikwemkoong Unceded Territory, Ojibway/Odawa), Ms. Giselle Marion (Tłı̨chǫ First Nation, Behchokǫ̀, NWT) and the Hon. Graydon Nicholas (Welastoqiyik, Neqotkok), as Indigenous representatives.
“It was an honor to be here together along with the other representatives from the Native and Indigenous communities,” said Graydon Nicholas, a Wolastoquey Elder, former Lieutenant-Governor of New Brunswick, and member of Our Lady of Guadalupe Circle. “I am grateful to have had the opportunity to share on the common themes that were identified, on matters of great interest, and on the hopes and challenges which we experience in our respective countries. We would like to thank the organizing committee for the years of careful preparation that have gone into making this Conference a reality.”
“This conference provided an opportunity for all participants to dialogue, which has fostered a better understanding of the relationship between the Church and Indigenous peoples,” said the Most Rev. Richard Smith, Archbishop of Edmonton. “My hope is that the conversations we had during this meeting can bring us closer together towards a path of dialogue and reconciliation. It was another opportunity to hear directly from the Indigenous peoples of Canada and other countries. This event was a reminder to walk together with our Indigenous peoples on the path to healing towards a future full of hope.”
The gathering added an international component to the wider and comprehensive synodal approach that the Committee on Cultural Diversity in the Church is taking to reinvigorate ministry with various ethnic and cultural communities. Included as a key part of the meeting agenda was a listening session for the Bishops with representatives from Catholic Indigenous organizations, with the intent that it will help charter a path for ministry to Indigenous Peoples at the international level. The topics of discussion emphasized the importance of being both Catholic and Indigenous, and included evangelization, education, reconciliation, healing, inculturation, as well as reflection on social concerns such as poverty, racism, and the environment.
I greet all of you as we begin a New Catechetical Year! I express my gratitude to you on behalf of all the bishops and pastors of the Church for your beautiful ministry.
These are troubling times especially for our faithful in Ukraine as they endure a war inflicted upon them by a foreign aggressor. These are not easy times. We pray for strength and courage. We pray for peace.
As we begin a New Church or Liturgical Year, the Feast of Our Lord’s Transfiguration, which we recently celebrated, can serve as a source of inspiration and orientation.
We read in Matthew’s Gospel: “At that time, Jesus took with him Peter and James and his brother John and led them up a high mountain, by themselves. And he was transfigured before them, and his face shone like the sun, and his clothes became dazzling white” (Matthew 17: 1-2).
Jesus is one and the same time truly divine and truly human. At his transfiguration, Jesus masked his humanity – his human body, and revealed his divinity to Peter, James and John so that when it came time for passion and death upon the Cross, the disciples would be strengthened when Our Lord would voluntarily endure his sufferings.
But there’s much more to the story.
Jesus takes upon himself our humanity that we might take upon ourselves Jesus’ divinity. We, who are created in the image and likeness of God, carry within our very own genes the capacity to become holy, that is, to resemble God’s goodness.
Think of it in terms of Disney’s “Beauty and the Beast,” based upon an age-old tale where young Belle is taken prisoner by a beast in his castle. In time, and with the help of the castle’s staff, Belle is able to look beyond the beast’s ugly exterior and instead see the kind heart and soul of the true prince inside. The two then fall madly in love one with the other.
In the Bible’s telling of the same story, when Adam and Eve try to take the place of God, but without God, they are expelled from the Garden of Eden. Their true self is disfigured and they are forced to cover themselves with a foreign garment, “leaves” according to the Sacred Scriptures. Adam and Eve’s true nature becomes unrecognizable, becoming like the Beast in “Beauty and the Beast.”
Yet God never abandoned Adam and Eve. God never abandons us. God sees beyond our sinful nature, recognizing the kind heart and soul of the true prince and princess that each of us truly are, just as God created us from the very beginning.
You see, our Lord’s transfiguration is a foreshadowing of our very own transfiguration. Our original beauty has been restored. Through Our Lord’s sacrificial love on the cross, we have been transfigured from the Beast into Beauty. Thank you Jesus for this incredible gift.
As we begin a New Catechetical Year, may we be inspired by Belle’s journey, which led her to discover the prince within the beast, may our journey draw us nearer to Christ through prayer, kindness and love, where our true beauty of being made in the image and likeness of God may shine forth for the whole world to see!
God’s blessings to all!
Bishop David Motiuk
Chair, Patriarchal Catechetical Commission
Eparchy of Edmonton
Вітання з Днем катехита 2022 року Божого
«…і [Ісус] преобразився перед ними…» (Мт 17, 1)
Слава Ісусу Христу!
Дорогі катехити, вітаю всіх вас із початком Нового катехитичного року! Від імені всіх єпископів і пастирів нашої Церкви висловлюю подяку за ваше самовіддане служіння!
Зараз непрості часи. Це тривожна пора, особливо для наших вірних в Україні, які переживають війну. Ми молимося за силу і відвагу. Ми молимося за мир.
Джерелом натхнення й дороговказом для нас на початку нового Літургійного року, може бути свято Преображення Господнього, яке ми нещодавно святкували. У Євангелії від Матея читаємо:
«По шістьох днях узяв Ісус Петра, Якова та Йоана, його брата, провів їх окремо на високу гору і преобразився перед ними: обличчя його засяяло, наче сонце, а одежа побіліла, наче світло» (Мт 17, 1-2).
Ісус є справді Богом і справді людиною водночас. Під час преображення Ісус приховав свою людську природу – своє людське тіло – і об’явив свою божественність Петру, Якову та Йоану, щоб учні були витривалими, коли настане час Його страстей і смерті на хресті, коли наш Господь буде добровільно зносити страждання.
Але в цій історії віднаходимо набагато більше.
Ісус бере на себе нашу людськість, щоб ми могли взяти на себе Його божественність. Ми, створені за образом і подобою Божою, маємо у наших генах здатність ставати святими, тобто схожими на Бога.
Подумайте про це в контексті мультфільму «Красуня й Чудовисько» Уолта Діснея, заснованого на давній казці, де юна Белль потрапляє в полон до замку звіра. З часом, і за допомогою слуг замку, Белль змогла зазирнути за межі потворної зовнішності звіра. Вона побачила його добре серце й душу справжнього принца.
У Біблії є подібна історія. Адам і Єва, намагаючись зайняти місце Бога, але без Бога, були вигнані з Едемського саду. Їхнє справжнє «я» спотворюється і вони змушені прикриватися чужим одягом – «листям». Справжня природа Адама і Єви змінюється до невпізнання, вони стають схожими на чудовисько зі згаданого мультфільму.
Але Бог ніколи не покидав Адама і Єву. Бог ніколи не покидає нас. Бог проникає нас поглядом до самого нутра, поза нашу грішну природу. Він упізнає добре серце та душу справжнього принца чи принцеси, якими кожен із нас насправді є, якими Бог сотворив нас від самого початку.
Отож преображення Господа нашого Ісуса Христа є прообразом нашого власного преображення. Наша первісна краса була відновлена через Його жертовну любов, об’явлену на хресті. Дякую, Ісусе, за цей неймовірний дар!
Нехай нас надихає подорож юної Белль, яка привела її до відкриття принца в чудовиську; нехай наша власна подорож наближає нас до Христа через молитву, доброту й любов; нехай наша справжня краса, створена на образ і подобу Божу, засяє для всього світу!
На початку нового катехитичного року подаємо вашій увазі короткий звіт діяльності Патріаршої катехитичної комісії, а також нові посібники й зошити для учнів 1, 2, 3 класів і підготовки до першої Сповіді. Нехай вони допомагають Вам і дітям, яких ви супроводжуєте у подорожі до люблячого Бога.
Most Reverend Archbishops and Metropolitans,God-loving Bishops, Very Reverend Clergy, Venerable Monastics, Dearly Beloved Brothers and Sisters Catechists, And all Faithful!
This Sunday, for the third year, the entire Catholic Church celebrates “Sunday of the Word of God,” which aims to encourage Christians to honour together the Word of God in order to bring Him closer to all the faithful.
Establishing this celebration, the Holy Father Francis emphasizes that this day devoted to the Bible should encourage Christians to deep their knowledge of the Word of God daily, “For we urgently need to grow in our knowledge and love of the Scriptures and of the risen Lord, who continues to speak his word and to break bread in the community of believers. For this reason, we need to develop a closer relationship with sacred Scripture; otherwise, our hearts will remain cold and our eyes shut…”(Aperuit illis, 8).
Our Church joins the initiative of the Holy Father in celebrating the Sunday of the Word of God. In particular, His Beatitude Sviatoslav, Father and Head of the Ukrainian Catholic Church, during the celebration of the first Sunday of the Word of God in 2020, said: “I would like all of us Christians to say: we cannot live without God’s Word.”
This year has been declared the Year of the Family by the Synod of Bishops of our Church. So, I ask you to introduce three things in our families this year:
1. Make sure each of our families has a Bible.
2. May the Bible be placed in our homes in a proper, dignified place, reminding us that the centre, foundation, and starting point of our thoughts, words, and actions is God.
3. Every day, or at least once a week, as we gather together in our families and communities, let us read and meditate on the Holy Scriptures! This will help us to overcome obstacles, temptations, insults and build our Domestic Church – in love for God and for one another.
His Beatitude Sviatoslav urges us, “I encourage you to read the Scriptures every day. I know that today, in fact, there is no person who does not have the opportunity to read the Holy Scriptures. We often have a dusty Bible in our book collections. We often collect various editions of the Holy Scriptures, but we seldom open them and delve into them.”
As we read God’s Word, meditate on it, and pray with it, we meet, we get to know, and receive Christ. The Word of God is alive and active when we listen to it and live in it.
Let us, therefore, ensure that the Word of God is in our hands, minds, homes, and our hearts.
In prayer,
+ DAVID (Motiuk)
Chair, Patriarchal Catechetical Commission,
Bishop, Eparchy of Edmonton
=//=//=//=
Христос рождається! – Славімо Його!
Високопреосвященні та преосвященні владики,всечесні та преподобні отці, преподобні сестри,брати і сестри катехити!
Цієї неділі – вже втретє – вся Католицька Церква відзначає неділю Божого Слова, метою якої є заохочувати християн до спільного вшанування Слова Божого, щоб наблизити Його до всіх вірних. Установлюючи це святкування, Святіший Отець Франциск наголошує, що день, присвячений Біблії, має спонукати християн до пізнавання Слова Божого кожного дня впродовж року, «бо нам необхідно зростати у знаннях і любові до Святого Письма й до Воскреслого, котрий не перестає ділитися Словом і Хлібом у спільноті віруючих. Тому, ми повинні бути ближчими зі Святим Письмом, інакше наші серця залишаться холодними, а очі заплющеними…» (Aperuit illis, 8).
Наша Церква долучається до ініціативи Святішого Отця щодо відзначення неділі Божого Слова. Зокрема, Блаженніший Святослав, Отець і Глава УГКЦ, підчас вшанування першої неділі Божого Слова у 2020 році, сказав:«Я б хотів, аби всі ми, християни, сказали: без Божого Слова ми не можемо жити.»
Цей рік Синод єпископів нашої Церкви проголосив Роком сім’ї. Отож, звертаюся до Вас з проханням запровадити у наших сім’ях цього року три речі:
1. Подбаймо, щоб у кожній сім’ї було Святе Письмо.
2. Хай Біблія буде у наших домівках на належному, гідному місці, нагадуючи нам, що центром, основою, точкою відліку наших думок, слів, вчинків є Бог.
3. Щодня або, принаймні, раз на тиждень, зібравшись разом у наших сім’ях та спільнотах, читаймо Святе Письмо і роздумуймо над ним! Це допоможе нам долати перешкоди, спокуси, образи і будувати нашу Домашню Церкву – в любові до Бога і одні до одних.
«Я закликаю вас щодня читати Святе Письмо. Знаю, що нині, фактично, немає людини, яка б не мала можливості читати Святе Писання. Ми часто маємо в наших книгозбірках Біблію, яка припадає пилом. Ми часто колекціонуємо різні видання Святого Письма, але рідко їх відкриваємо і заглиблюємося в них», – закликав Блаженніший Святослав.
Читаючи Боже Слово, роздумуючи над ним і молячись ним, ми зустрічаємо Христа, пізнаємо і приймаємо Його. Боже Слово – живе і діяльне, коли ми його слухаємо і живемо ним.
Подбаймо, отже, щоб Боже Слово було в наших руках, умах, домівках, наших серцях.
It was the night the dear Christ-Child came to Bethlehem. In a country far away from Him, an old, old grandmother or “baba” sat in her snug little house by her warm fire. The wind was drifting the snow outside and howling down the chimney, but it only made baba’s fire burn more brightly.
“How glad I am that I may stay indoors,” said baba, holding her hands out to the bright blaze.
But suddenly she heard a loud rap at her door. She opened it and her candle shone on three old men standing outside in the snow. Their beards were as white as the snow, and so long that they reached the ground. Their eyes shone kindly in the light of baba’s candle, and their arms were full of precious things – boxes of jewels, and sweet-smelling oils, and ointments.
“We have travelled far, Baba,” they said, “and we stop to tell you of the Baby Prince born this night in Bethlehem. He comes to rule the world and teach all men to be loving and true. We carry Him gifts. Come with us, Baba.”
But baba looked at the drifting snow, and then inside at her cozy room and the crackling fire. “It is too late for me to go with you, good sirs,” she said, “the weather is too cold.” She went inside again and shut the door, and the old men journeyed on to Bethlehem without her. But as baba sat by her fire, rocking, she began to think about the Little Christ-Child, for she loved all babies.
“Tomorrow I will go to find Him,” she said; “tomorrow, when it is light, and I will carry Him some toys.”
So when it was morning baba put on her long cloak and took her staff, and filled her basket with the pretty things a baby would like – gold balls and wooden toys – and she set out to find the Christ-Child.
But, oh, baba had forgotten to ask the three old men the road to Bethlehem, and they travelled so far through the night that she could not overtake them. Up and down the road she hurried, through woods and fields and towns, saying to whomsoever she met: “I go to find the Christ-Child. Where does He lie? I bring some pretty toys for His sake.”
But no one could tell her the way to go, and they all said: “Farther on, Baba, farther on.” So she travelled on and on and on for years and years – but she never found the little Christ-Child.
They say that old baba is travelling still, looking for Him. When it comes Christmas Eve, and the children are lying fast asleep, baba comes softly through the snowy fields and towns, wrapped in her long cloak and carrying her basket on her arm. With her staff she raps gently at the doors and goes inside and holds her candle close to the little children’s faces.
“Is He here?” she asks. “Is the little Christ-Child here?” And then she turns sorrowfully away again, crying: “Farther on, farther on!” But before she leaves she takes a toy from her basket and lays it beside the pillow for a Christmas gift. “For His sake,” she says softly, and then hurries on through the years and forever in search of the little Christ-Child.
Unlike the elderly grandmother – baba, WE KNOW the road to Bethlehem, for today we have traveled together with the angels, the wise men and the shepherds to rejoice with Mary and Joseph in the birth of the Christ-Child, who came into this world, taking upon Himself flesh, becoming one of us, that we may know how precious and loved we are by God.
Let us get to know this Christ-Child better – one day at a time, throughout the entire year – by being every-more attentive to our relationship with God, to our faith, to our prayer, to our Church, so that when our family and friends, our neighbours and our community approach us and ask “Where is the Christ-Child?,” we may respond, “Yes, I KHOW HIM! He lives here in my heart, here in my home with my family, here in my Church, here in my community. Yes, I know Him very well. Let me tell you about Him.”
And in this way the story of Christmas – of Jesus’ birth, of God’s presence among us – will continue to inspire the world, transforming it through peace and love into the Kingdom of God here on earth.
As we celebrate the Feast of the Nativity of Our Lord, may Christ, truly bless you and your family with peace, love and joy, now and in the New Year!
Christ is Born! Glorify Him!
Bishop David Motiuk
Eparchy of Edmonton
КАЗКА ПРО БАБЦЮ
Христос Раждається! Славіте Його!
Хочу розказати Вам казку, яка відбулася багато років тому, тоï ночі коли Дитятко Ісус народився в Вифлеємі. В одній краïні далеко від місця де Ісус народився, старенька бабуня, яку в селі всі звали “Бабця” сиділа в своïй теплі хатинці біля вогнища. Вітер скавулів і дув снігом, але це зовсім не турбувало Бабцю; навпаки, чим більше дув вітер, тим краще грів вогонь.
“Яка я шаслива, що у мене телпла хата і не треба кудесь ходити,” думає Бабця та далі гріється перед вогнем.
Раптом, хтось сильно застукав у двері. Бабця поволеньки відкриває двері, й при світлі свічки бачить трьох стареньких дідусів, що стоять на засніженім порозі. Бороди у них білі як сніг, а такі довгі, що стеляться по землі. Очі дідусів мило віддзеркaлюють світло свічки, що тримала бабця в руці, а в ïхніх обіймах блищать дорогоційні подарунки—коробочки наповнені коштовними камінями, пахучими маслами й оліями.
“Пройшли ми дуже далеку дорогу, розповідають дідусі, але ми зупинилися в тебе, Бабцю, щоб розказати тобі про Князя Дитятко, який народився цієï ночі в Вифлеємі. Він прийшов на землю, щоб царювати на землі і навчати усіх бути люблячими і вірними. Ми йдемо, щоб принести Йому дари. Ходи з нами Бабцю, щоб привітати Дитятко Ісуса!”
Бабця глянула на завірюху, що віяла за плечами дідусів а тоді дивиться в свою теплу кімнату, де протріскувало вогнище. “Здається, що уже дуже пізно мені кудись виходити,” відповіла Бабця, “та й ще до того, мороз тріщить цієï ночі” відповідає старенька. Бабця закрила двері та повернулася в кімнату. Дідусі продовжили без бабуні. Бабця гойдається перед вогнем та й думає про Немовлятко Ісуса. Вона любила усіх маленьких дітей.
“Завтра, піду і пошукаю Дитятко Ісуса,” вирішила бабця, “Завтра, коли сонце світить; подарую Йому гарні забавки”.
Наступного ранку, Бабця вдягнула довгий, теплий плащ, взяла паличку в руки, наповнила кошик цікавими подарунками – золоті кульки і дерев’яні забавки – та пішла в дорогу шукати Дитятко Ісуса.
Але, Бабця забула одну річ – вона забула запитати трьох старців дорогу до Вифлеєма. А старці зайшли так далеко, що бабця не могла ïх наздогнати. Шукала бабця дорогу. Блукала по лісах, полях і містах, питала усіх подорожуючих: “Я шукаю Дитятко Ісуса. Чи знаєте місце де він знаходиться? Я несу Йому гарні забавки”.
Ніхто Бабці не зміг допомогти; усі ïй однаково відповіли, “ідіть бабцю, вони пішли далі”. Бабця човгала дальше, повільно ішла вона зі своєю паличкою, далі й далі. Крок за кроком, рік за роком, шукала бабця ясла де лежить Дитятко Ісус. На жаль, бабця не могла відшукати дорогу до місця, де знаходиться маленький Ісус.
Говорять, що бабця надалі шукає дорогу до Ісуса. Розповідають, що кожного року в ночі перед Різдвом Христовим коли діточки у своïх ліжечках сплять солодким сном, Бабця, одягнена в своєму довгому, теплому плащі та з кошиком у руці тихенко стукає паличкою в двері, входить у кімнати де сплять дітоньки і прихиляється до кожного личка та питає, „Чи Ісус тут знаходиться? Чи то тут спить Дитятко Ісус?” І сумно бабця відвертається з наповненими сльозами очима та шамотить собі, “дальше, ще трішки дальше”. Перед тим як бабця виходить із спальні, вона вибирає з кошика і залишає забавку на подушці кожноï дитини. “Це ради Нього,” шепоче Бабця, та продовжує рік за роком на віки вічні шукати Дитятко Ісуса.
А ми, дорогі браття і сестри? У нас по іншому. Бабця не знає дорогу до Дитятка Ісусa. А ми? МИ ЗНАЄМО дорогу до Вифлеєма. Сьогодні, ми разом з ангелами, мудрецями зі сходу та пастушками тішимося з Марією, із Йосифом про народження Дитятка Ісусa; народження того, хто прийшов в світ, беручи на себе людське тіло, став одним із нас, щоб ми знали і відчули Божу безмежну любов до кожного з нас.
То ж пізнаймо глибше Дитятко Ісуса – день за днем, протягом цілого року. Прислухаймося краще до нашого особистого відношення до Бога, до віри, до молитви, до церкви — щоб коли, чи то наша родина, чи друзі, чи в громаді нас запитають, “Де знаходиться Дитятко Ісус?” ми зможемо ïм відповісти: “я знаю його; він тут – у моïм серці, тут – у моïм домі, з моєю родиною, тут – у моïй церкві, в моïй громаді. Так, я знаю Ісуса дуже добре. Давайте, я вам розкажу все, що знаю про Нього.
І таким чином, подія про Різдво – про народження Христа — ця вістка, що З нами Бог – надалі надихне у світ своє святе повітря, перетворюючи нашу земну кулю миром і любов’ю у Царство Боже між нами.
Святкуючи Празник Господнього Рождества, нехай Христос поблагословить Вас і Вашу сім’ю миром, любов’ю і радістю, зараз і в новому році!
Recent Comments