Спочатку було Слово… І це слово було рідне для кожного.
Ця вічна історія всім знайома, а школа «Рідне слово» втілює її в життя, оскільки повертає до витоків українців. І справді, школа для громади є ідейним підмурівком,
оскільки передає цінності й забезпечує гідне майбутнє .
Десять років тому разом з сміливими й натхненними постулатами Майдану зародилася школа «Рідне слово» як сімейний проект, що переріс в освітнє середовище, яке об’єднує нині більше ста українських родин, що плекають разом відповідальне батьківство.
Щосуботи малеча й підлітки поспішають зануритися в автентичну атмосферу, аби знайти відповіді на запитання: хто Я і в чому сенс Мого життя? В іншій країні зберігати ідентичність та збирати свою картину світу не просто, для цього необхідно коло однодумців, яке й збирає школа відповідно до вікових та емоційних особливостей.
«Рідне слово» – це територія постійного розвитку, простір, у якому можна знайти друзів, які зрозуміють тебе й без слів, бо коли говорять спільною мовою, то можна читати й думки одне одного. Школа втілює ідею Сковороди про те, що Бог подібний до фонтану, що наповнює кожного по його місткості, тож навчальний процес подібний до наповнення.
Спершу учні й учениці вчилися читати й писати, а тепер, коли з’явилися старші класи, відкривають для себе літературу й історію, аби бачити причини й наслідки, а також логіку, аби аналізувати їх. У школі звучить Слово Боже та осмислюються його сенси на заняттях з катехизації, які є наріжним центром навчальної програми, адже
визначають християнські чесноти. Таким чином школа нагадує водограй, що дарує
натхнення не лише учнівству, а й педагогам, які не лише навчають, але й вчяться у
своїх колег та учнів.
Навчання малечі в школі подібне до природної гри, яку описав В. Сухомлинський. Учні й учениці відкривають для себе казку й магічний світ українського фольклору, що навчає бачити красу в буденності й сміливо мріяти про дива. Заняття тяжіють до
прикладної цілісності: діти майструють з різноманітних матеріалів і через дрібну моторику всотують генетичні коди. У старших класах учні пробують здійснювати дослідження та реалізовувати проекти, що покликані формувати соціально активну
позицію. Старшокласники усвідомлюють свою значимість для майбутнього України й шукають спосіб здійснити свій внесок.
Щороку школа поповнюється новими гуртками з ініціативи творчих учителів, оскільки лише проактивні педагоги можуть передати цю рису своїм учням. Наразі діє «Творча Майстерня», «Театральна студія», «Хорова студія», «Хореографічна студія» та «Цікава математика». Діти мають вибір після основних занять долучитися до того, що відповідає сфері інтересу й дійсно насолодитися творчим процесом. Без свободи вибору не формується відповідальність.
Учителі переймаються не лише навчальними цілями, але й виховними, оскільки обрали амбітну місію: формувати майбутніх діячів української діаспори. Учні «Рідного слова» – це суб’єкти навчання, яких чують і розуміють, бо саме їхнім голосом звучатиме наше рідне слово в майбутньому. Це маленький оркестр, який вчиться звучати сміливо й упевнено в унісон з настановою Патріарха Йосифа Сліпого: «Великого Бажайте!»
У візії найближчого майбутнього школа планує отримати кредит для учнів на вивчення української мови як іноземної. У мріях мати свою будівлю та стати повноцінним навчальним закладом у кращих здобутках українських та світових традицій. В ідеалі школа переросте в освітній центр, куди батьки будуть записувати дитину ще на етапі її планування, аби отримати повний супровід у формуванні маленької людини та її великого дивосвіту. Ідея освітнього центру містить такі складові: школа для батьків, дитячий садочок, школа повного тижня, суботня школа для дітей, суботня школа для дорослих та книгозбірня.
Історія «Рідного слова» – це історія про те, як маленька мрія переросла у велику реальність. На 11 році життя школа усвідомлює, що справжня ідейна освіта охоплює
увесь цикл життя, починаючись ще за довго до народження й завершуючись спокоєм останнього подиху. Це все про вічну історію слова, яке було спочатку й буде з нами до кінця.
(матеріали та фото надали Оксана Коцур та Ірина Дзьобко) (додаються посилання)
