7 грудня 2024 року Папа Франциск ввів до Колегії кардиналів нових членів, між якими – єпископ Української Греко-Католицької Церкви в Австралії Микола Бичок, кардинал-пресвітер із титулом Святої Софії.
«Повернутися до серця, щоби знову ступити на той самий шлях, що й Ісус, – ось чого ми потребуємо. І сьогодні, особливо вам, дорогі брати, що отримуєте кардинальський сан, я хотів би сказати: дбайте про те, щоби ступати дорогою Ісуса», – сказав Папа Франциск, проповідуючи під час загальної прилюдної консисторії кардиналів, яку він у суботу, 7 грудня 2024 року, провів у базиліці Святого Петра у Ватикані з нагоди введення в сан 21 нового кардинала, між якими був і владика Микола Бичок, єпарх Мельбурнський УГКЦ в Австралії.
ЗРОСТАТИ У ЗДАТНОСТІ СЛУЖИТИ ТА ЛЮБИТИ На початку богослужіння, що відбувалося у формі Літургії слова, із вітальним словом від імені нових кардиналів звернувся архиєпископ Анджело Ачербі, вислужений Апостольський нунцій, який, маючи 99 років, став найстаршим членом Колегії кардиналів. Він склав подяку Святішому Отцеві разом із запевненням у тому, що всіх їх об’єднує прагнення служіння церковній єдності. «Як знак і вираження нашого признання Вашій Святості ми хочемо приєднатися до Вашої молитви до Господа Ісуса, щоб із Його Серця витекли для всіх нас ріки живої води, щоби скріпити нашу здатність любити та служити», – сказав він. Після цього Папа Франциск прочитав молитву. Далі прозвучав уривок з Євангелія від Марка, у якому йдеться про те, як «у дорозі» до Єрусалиму, де на Нього чекали страсті, Ісус розповідав учням про те, що має статися, і що Він по трьох днях воскресне. Тоді двоє учнів приступили із проханням «сидіти ліворуч і праворуч» Нього в Його царстві, що спричинило невдоволення в інших.
ГЛИБОКИЙ КОНТРАСТ На початку проповіді Святіший Отець зауважив, що Ісус йде дорогою вгору, прямуючи до Єрусалиму, а Його сходження «не є сходженням до слави цього світу, а до Божої слави, що охоплює сходження у провалля смерті». Однак учні уявляють іншу долю… «Євангеліє акцентує на цьому драматичному контрасті: у той час, як Ісус іде важкою дорогою в гору, яка приведе Його на Голгофу, учні думають про плавне сходження Месії-переможця», – сказав проповідник, зазначивши, що ми не повинні цьому дивуватися, це може трапитися і з нами, коли серце «піддасться засліпленню блиском престижу, спокуси влади чи надто людським ентузіазмом задля нашого Господа». Ось чому важливий заклик св. Августина «повернутися до серця», щоби «ступати дорогою Ісуса».
У ЦЕНТРІ ВСЬОГО
Далі Святіший Отець пояснив, що ступати дорогою Ісуса означає передовсім «повернутися до Нього та поставити Його в центрі всього». Іноді трапляється, що в духовному житті чи в душпастирстві можемо зосередитися на другорядних речах, коли «зовнішні речі переважають над тим, що є справді вартісним», коли ми «занурюємося в діяльність, яку вважаємо невідкладною, не досягаючи серця». «Натомість нам завжди потрібно повертатися до центру, відновлювати основу, позбавлятися зайвого, щоб зодягнутися у Христа (пор. Рим. 13, 14). Слово “cardine-петля” також нагадує нам про це, вказуючи на стрижень, на який вставляють дверні завіси, – це тверда точка опори, підтримки. Так ось, дорогі браття, Ісус є фундаментальною точкою опори, центром тяжіння нашого служіння, “кардинальною точкою”, яка спрямовує все наше життя», – мовив Папа.
ПРАГНЕННЯ ЗУСТРІЧІ Другим елементом ступання дорогою Ісуса проповідник назвав «дбання про прагнення зустрічі». Він звернув увагу на те, що Ісус ніколи не ступає самотньо, Його стосунки з Отцем не відокремлюють Його від болю світу. Ба більше, Христос прийшов саме для того, «щоб лікувати рани людини та полегшити тягар її серця».
«І ось на цьому шляху Господь зустрічає обличчя людей, позначені стражданнями, стає близьким до тих, хто втратив надію, підносить тих, хто впав, зцілює тих, хто перебуває в недузі. Дороги Ісуса наповнені обличчями та історіями, і, проходячи, Він втирає сльози тих, хто плаче, “зцілює розбитих серцем і перев’язує їхні рани” (Пс. 147, 3)», – зазначив Святіший Отець. БУДУВАТИ ЄДНІСТЬ Врешті, як мовив далі Папа, «ступати дорогою Ісуса означає бути будівничими сопричастя та єдності». Коли у гроні учнів «хробак суперництва руйнував єдність», дорога, якою ступає Ісус, веде Його до Голготи, де на хресті Він звершує свою місію, яка полягає в тому, «щоб ніхто не був втрачений, щоб нарешті впала стіна ворожості, щоб всі ми відкрили, що є дітьми того самого Отця та братами між собою». «Тому, звертаючи свій погляд на вас, що походите з різних історій та культур і представляєте католицькість Церкви, Господь закликає вас бути свідками братерства, ремісниками сопричастя та будівничими єдності», – сказав проповідник, звертаючись до нових кардиналів, запрошуючи разом ступати дорогою Ісуса, «з покорою, зі зчудуванням, з радістю».
ВВЕДЕННЯ В САН НОВИХ КАРДИНАЛІВ Після короткої паузи для роздумів, Папа прочитав формулу проголошення нових кардиналів, у якій, зокрема, вказано на те, що червоний колір їхнього одягу означає, що вони повинні бути відважними свідками Христа та Його Євангелія в Римі та найдальших закутинах світу. Потім він проголосив імена нових кардиналів та оголосив їхнє призначення у сан кардиналапресвітера чи кардинала-диякона. Після слів Наступника святого Петра, проказавши Символ віри, нові кардинали склали визнання віри, вірності та послуху Римському Архиєреєві. Далі Святіший Отець наклав на голову кожного з них червоний головний убір особливої форми, колір якого символізує готовність кардиналів пролити свою кров за віру, та кардинальський перстень як знак гідності та символ єдності з Папою та Вселенською Церквою. З рук Святішого Отця всі вони отримали також буллу про надання титулу однієї з римських парафій або римського дияконства, що є знаком участі в пастирському піклуванні Єпископа Риму у Вічному місті. Кардинал Микола Бичок отримав титул кардинала-пресвітера Святої Софії. Цей титул мали також українські кардинали Мирослав Іван Любачівський та Любомир Гузар. Також головний убір кардинала Миколи спеціальної форми, що відповідає візантійській літургійній традиції.
Як повідомляє пресслужба Мельбурнської єпархії святих апостолів Петра і Павла, оскільки владика Микола Бичок належить до Східної Католицької Церкви, його одежа дещо відрізнялася від традиційного одягу решти кардиналів. Він був одягнений у мантію старокиївської традиції пурпурового кольору з вишитими образами Петра й Павла. А на голові, відповідно до української монашої традиції, – кукіль чорного кольору за стилем часів Берестейської унії XVII століття, оздоблений тонкою червоною каймою.
Кардинал Микола Бичок став сьомим кардиналом в історії УГКЦ. До нього цієї гідності удостоювалися патріарх Любомир Гузар (1933–2017), патріарх Мирослав Іван Любачівський (1914–2000), патріарх Йосиф Сліпий (18921984), митрополит Сильвестр Сембратович (1836–1898), митрополит Михайло Левицький (1774–1858) та митрополит Ісидор Київський (1385–1463).
У межах Консисторії проголошення нових кардиналів існує традиція здійснювати «візит ввічливості» до нових кардиналів. Тож одразу після завершення Консисторії духовенство та вірні, які прибули до Риму з різних куточків світу, щоб розділити радість цієї події із владикою Миколою, мали нагоду зустрітися з новопроголошеним кардиналом у Залі Благословення, що над входом до базиліки Святого Петра.
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ, «Новини Ватикану»; Департамент інформації УГКЦ