# Pastoral Letter of His beatitude Sviatoslav to Youth

- Link: https://nweparchy.ca/2021/04/pastoral-letter-of-his-beatitude-sviatoslav-to-youth/
- Published: 2021-04-23T11:55:52-07:00
- Author: Website

**Beloved Youth in Christ—in Ukraine and abroad!**

Palm Sunday, the Feast of our Lord’s entry into Jerusalem, is the day when our Church
with special attention embraces you in her thoughts and prayers. Our tradition of
engaging with you in prayer is a most important experience, especially now, when,
because of quarantine restrictions and social distancing, we must make an even greater
effort to keep our connection vibrant and strong. COVID-19 has impacted all of us:
the old and the young, families and communities—which is why the Church wishes to
stand by every human being. However, we especially want to accompany young people,
who are growing and being formed in this time of immense challenges and trials.

If you are 21 years old, you have spent a third of your life under the shadow of
war in East Ukraine, and for the last year and a half you are experiencing a pandemic,
which the world has not seen for a century. If we add political polarization, economic
hardship found in many countries where our faithful have settled, and personal restlessness,
which is typical for every young person, the result is—a twisted ball of knots, 
or even an explosive mixture.

And yet, the Good News of Christ reassures us that in the events which we remember
today, in spite of the fact that they took place two thousand years ago, there are
subtle answers to the challenges of today. What is it that we celebrate and experience
anew this day?

After three years of preaching and teaching in different corners of Israel, after
healings, miracles, and conflicts with teachers of the law, Jesus together with 
his disciples goes to Jerusalem to celebrate the Passover there. This practice—to
celebrate Passover in the city of the temple—was for the People of God of that time
the spiritual event of the year! Let’s imagine Jerusalem in the day—the capital 
of the country, a great city, a sea of pilgrims from all over the world, Roman legionaries,
customers and merchants, all searching for their role and place. Similar to our 
globalized world, is it not? And here Jesus appears. He had just resurrected Lazarus.
Many inhabitants and pilgrims know Him through his preaching, healings, and miracles,
which he had performed earlier, and so the news of His appearance is immediately
carried through the city, and the people come out to greet Him.

Whom do they greet? Christ’s entry into Jerusalem is called triumphant, regal. Various
signs indicate this—palm branches, which in the ancient world was considered a symbol
of victory; the ass, which for the Jews embodied the fulfillment of prophecies about
the Messiah, who will come to liberate the people from enslavement; the crowd, that
greets Christ with exclamations of “Hosanna!” and calls him a king.

In biblical understanding, the king of Israel is the one who creates and protects
the fullness of life for his nation, and is the intermediary between God and His
people. In other words, through the king God continuously creates, gives life to
and cares for His people. At the time of the events of which we speak, there had
not been a king for centuries—captivity evolved into enslavement, revolts suffered
defeats, the people grew accustomed to ever new invaders, and began to cooperate
with them in order to survive. But the Jews do not lose hope, they expect a warrior-
king, who will liberate the people, will end Roman rule, will restore the glory 
of the past, and establish prosperity.

And what ultimately happens? The king does come, but He is different from what the
Jews expected and what we imagine today. The one who comes is not an intermediate,
but the Lord Himself, not a warrior, but God the Creator and Saviour, who willed
to become a servant for His creation. He grants victory, but enslaves no one. In
His camp there are no prisoners, and the prize is for all. He conquers not a land,
city or throne, as Romans and the Jewish leadership feared, but the hearts of the
people—He Himself wins them over, enthrals them with His example, moves them with
His Word, calls them to follow Him!

Where is Christ going and calling others to follow? Jerusalem archeologists have
reconstructed the Lord’s path through Jerusalem. They suggest that He entered the
city through the south gate near the Pool of Siloam, a place known as “the lower
city.” It was a gathering place for the outcasts, the poor, the sick and crippled,
those deprived of a chance at life and even the possibility to climb up the temple
hill and offer sacrifice, to celebrate along with others. He goes to the downtrodden,
to the ones rejected by the people, in order to open up for them the fullness of
life and health, and the gift of Passover. These people are precisely the first 
who—together with the enthralled and excited youth—greet Him as Saviour and Messiah.

The expression, “Hosanna, blessed is He who comes in the name of the Lord, the King
of Israel!” in the language of today we might translate as “Blessed is the one, 
who gives me a chance, the possibility to rise up from the depths, where life has
thrown me, to rediscover myself in this huge and foreign megapolis.” The divine 
power of Christ finds expression in His making the impossible possible for these
people—healing those, whom the medicine of the day was unable to help, allowing 
those whom society and even the priestly order would denigrate and reject, to see
themselves as worthy in God’s eyes, and, through the resurrection  of Lazarus, demonstrate
that He has the authority to bring back to life those, who lack the hope and strength
to live.

Christ gives all a chance! A strange King is He! He does not take the lives of His
opponents; to the contrary—He offers His own life. For the final destination of 
Christ’s triumphant entry into Jerusalem is Golgotha, and His throne—the Cross. 
From there He reigns not only over Judea, as the Roman soldiers mockingly inscribed,
but over the entire world, conquering not earthly enemies, but sin and death itself.

The King, whom we greet today with willow branches, collects nothing from us, but
gives and returns to us everything. He grants and protects “the fullness of life”
for all, He fulfills all dreams of the young person of today. He not only opens 
up the meaning of life, as a great teacher or prophet, but gives it in a way that
only God can. Today, when our world trembles because of a pandemic that has made
us hostages to fear, it is so important to remember this divine power and authority—
to heal and grant life. The virus kills and cripples without mercy—it is likely 
that each one of us has friends, family members or acquaintances, who became its
victims. In addition, it targeted the very heart of human relations—today in our
human imagination  another person represents not mystery and possibility, but danger
and threat. The world of coronavirus has already changed our reflexes and customs.
Humanity has lived under a regime of self-preservation for more than a year. Strangers
are no longer able to exchange the occasional smile in public transport or supermarkets,
and friends refrain from spontaneous hugs of support and fellowship. In protecting
our elderly family members from the disease, we unintentionally increase the boundaries
of their loneliness.

Let us not doubt that the world will be freed from the captivity of the pandemic.
We, Christians, believe that rescue comes from God. However, He acts gently through
the intellect, heart, and hands of others, granting them all the necessary means.
Our neighbours not only represent danger, but also salvation. We think of the doctors,
who selflessly fight for each life; of the volunteers, who purchase ventilators 
and oxygen  concentrators; of benefactors, who assist with funds and materials; 
of those, who by following guidelines preserve humanity; of our neighbours and friends
who, in spite of all the restrictions, support us with their kind thoughts, sincere
prayer, daily service. The pandemic teaches  us to not fear, and on the contrary—
to understand that, in spite of our fragility, we are, in fact, strong.

At the same time, we do not fully comprehend how wounded we are because of the present
experience, and how deep this global trauma may be. The coronavirus laid bare and
sharpened the emotional and social problems of many people. We will take off our
masks, but will we be able to trust others? Will not our automatic reflex be to 
shut off our homes and hearts to the pain of another, the moment a shadow of fear
suggests that the other may be a threat? We don’t have ready answers to these questions.
Dear young people, it is together with you that the Church will search for them 
and seek to heal the wounds inflicted  upon humankind by the pandemic and other 
challenges and problems, which the global disease has brought to the fore.

Humanity needs a Healer. Only He is capable of swooping us up, moving us, filling
us with meaning, granting us the sense that we are capable of overcoming this tempest.
The Lord silences the storm and at the same time teaches us to row.

“Fear not, daughter of Sion; behold, your king is coming, sitting on a donkey's 
colt!” (John 12:15; see Zech 9:9). Dear Ukrainian Youth, together with the entire
world, you are going through so many difficulties! Possibly, because of the pandemic
and quarantine, some of you have lost your job or part-time work as a student. Maybe
you’ve been unable to enroll in the university you dreamed of joining  or travelling
to study abroad. Maybe you’ve been forced to completely change your plans and place
your dreams on hold. Maybe you’ve suddenly lost family members and friends…

However, let us not fear. In this time of challenges our King, our Lord, is by our
side, as He was with Mary and Martha when they mourned their brother Lazarus, or
as He was with the rejected at the pool of Siloam. Where there is pain, fear, and
hopelessness, He is there, to heal the wounds, restore hope, and create the fullness
of life.

The Lord God is the kind of leader and guide who does not humiliate and conquer 
by force, but grants a sense of dignity and gives wings. And so, in seeking out 
earthly authority and teachers, give note to those, in whom there is something of
Christ, who does not fear pain, but rather seeks to ease it, who does not rule, 
but serves, who calls others to follow by their personal example, and does not enslave.
And you be the same. May the Lord in today’s feast win over and touch our hearts,
lead us to follow Him and grant us the strength to sing: “Hosanna in the highest.
Blessed is He who comes in the name of the Lord!”

The blessing of the Lord be upon you!

**† SVIATOSLAV**

 Given in Kyiv at the Patriarchal Cathedral of the Resurrection of Christ,  on the
Day of the Our Holy Mother Matrona of Thessalonica, April 9 (March 27), 2021 A.D.

**ПОСЛАННЯ БЛАЖЕННІШОГО СВЯТОСЛАВА ДО МОЛОДІ **

**Дорога в Христі молоде в Україні та на поселеннях!**

Вербна неділя, свято Господнього входу в Єрусалим — це той день, коли Церква з винятковою
увагою огортає вас своїми думками і молитвами. Наша традиція молитовного спілкування
є надзвичайно важливим досвідом особливо зараз, коли, у зв'язку з карантинними обмеженнями
і соціальним дистанціюванням, ми мусимо докладати ще більше зусиль, щоб зберігати
наші стосунки живими і міцними. COVID-19 завдав удару всім: старшим і молодим, родинам
і спільнотам – тому Церква бажає бути поруч із кожною людиною. Однак зокрема ми 
хочемо супроводжувати молодих людей, які зростають і формуються в цей час величезних
викликів і випробувань. 

Якщо вам зараз двадцять один рік, то третина вашого життя пройшла огорнена мороком
війни на Сході України, а останні півтора року ви переживаєте глобальну пандемію,
якої світ не знав уже століття. Додаймо ще політичну поляризацію, економічні негаразди
в багатьох країнах нашого проживання та особисту турбулентність, яка притаманна 
кожній молодій людині, – отримаємо заплутаний клубок, а часом майже вибухову суміш.

Проте Христова Благовість запевняє нас, що в події, яку згадуємо сьогодні, незважаючи
на те що вона відбулася дві тисячі років тому, є чимало тонких відповідей на виклики
сучасності. Що ж ми святкуємо і заново переживаємо цього дня?

Після трьох років проповідування і навчання в різних куточках Ізраїлю, зцілень, 
чудес і конфліктів з учителями закону, Ісус разом із учнями йде до Єрусалиму, щоб
там святкувати Пасху. Така практика — святкувати Пасху в храмовому місті — була 
для тогочасного Божого народу духовною подією року! Уявімо собі тогочасний Єрусалим—
столицю країни, велике місто, море прочан з усього світу, римські легіонери, купці
й торговці, кожен із яких намагається знайти собі роль і місце. Схоже на наш глобалізований
світ, чи не так? І тут з’являється Ісус. Він щойно воскресив Лазаря, багато мешканців
і паломників Його добре знають завдяки проповідям, зціленням і чудам, які Він учинив
раніше, а тому новина про Його появу миттю облітає місто, і люди виходять Його зустріти.

Кого вони зустрічають? В’їзд Христа в Єрусалим називають тріумфальним, царським.
На це вказують різні знаки — пальмове гілля, яке в стародавньому світі вважалося
символом перемоги; ослятко, яке для юдеїв уособлювало здійснення пророцтв про Месію,
що прийде визволити народ від поневолення; натовп, який вітає Христа вигуками «Осанна!»
і називає царем.

У біблійному сенсі цар Ізраїлю — це той, хто створює і захищає простір життя для
свого люду і є посередником між Богом і Його народом. Тобто через царя Бог постійно
творить, животворить свій народ і ним опікується. На час подій, про які чуємо, царя
вже немає багато століть — полон змінився на поневолення, повстання зазнають поразок,
народ звикає до щоразу нових загарбників, починає співпрацювати з ними, щоб вижити.
Та юдеї не втрачають надії, очікують царя-воїна, який визволить народ,  припинить
римське панування, поверне минулу славу і дасть достаток. 

Що ж, зрештою, відбувається? Цар таки приходить, але Він інший, аніж сподівалися
тоді юдеї і уявляємо сьогодні ми. Приходить не посередник, а сам Господь, не завойовник,
а Бог-Творець і Спаситель, який захотів стати слугою для свого створіння. Він дарує
перемогу, але нікого не поневолює. У Його обозі немає полонених, трофеї ж отримують
усі. Він захоплює, але не країну, місто чи трон, як цього боялися римляни та юдейська
верхівка, а серця людей, — захоплює собою, приваблює власним прикладом, зворушує
своїм Словом, кличе йти за Ним!  

Куди, куди йде Христос і кличе інших? Єрусалимські археологи відтворили Господній
шлях через Єрусалим. Вони стверджують, що Він входив у місто через південні ворота
при Силоамській купелі, місце, відоме також як «Нижнє місто». Там збиралися знедолені,
бідні, хворі та каліки, позбавлені шансу на життя і навіть можливості піднятися 
на Храмову гору та принести жертву, щоб святкувати, як усі.  Він іде до упослідженого,
відкиненого народу, щоб відкрити йому простір життя і здоров’я та дарувати Пасху.
Саме ці люди першими – разом із захопленою та зворушеною молоддю – вітають Його 
як Спасителя і Месію. 

Вислів «Осанна! Благословен, хто йде в ім’я Господнє, Цар Ізраїлів!» мовою сучасної
людини можна перекласти як «Благословенний той, хто дає мені шанс, можливість піднятися
з дна, куди мене закинуло життя, віднайти себе в цьому великому чужому мегаполісі».
Божественна сила Христа проявляється в тому, що Він робить для цих людей можливим
неможливе — зцілює тих, кому тогочасне лікарське мистецтво не здатне допомогти, 
дозволяє відчути себе гідними в очах Божих тим, кого суспільство і навіть священнослужителі
принижують чи відкидають, а через воскрешення Лазаря показує, що має владу повертати
життя тим, хто не має надії і сили жити. 

Христос дає шанс усім! Дивний цей Цар! Він не забирає життя в опонентів, а навпаки—
віддає своє життя. Адже фінальною точкою тріумфального в’їзду Христа в Єрусалим 
є Голгота, а Його троном – хрест. Звідти Він царює не лише над Юдеєю, як глузливо
написали римські воїни, а над усім світом, звідти перемагає  не земних ворогів, 
а гріх і саму смерть.

Цар, якого сьогодні вітаємо вербовими галузками, нічого в нас не забирає, а все 
нам подає і віддає. Дарує і захищає «життєвий простір» для всіх, здійснює всі мрії
сучасної молодої людини. Він не просто відкриває сенс життя, як великий учитель 
чи пророк, а дає його, як може лише Бог. Саме про цю Божу силу і владу — зцілювати
і давати життя — так важливо пам’ятати сьогодні, коли наш світ тремтить через пандемію,
що зробила нас заручниками страху. Вірус немилосердно вбиває і калічить — мабуть,
у кожного є друзі, родичі чи знайомі, які стали його жертвами. Крім того, він поцілив
у саме серце людських стосунків — сьогодні інша людина в нашій людській уяві являє
собою не таїну і можливість, а небезпеку і загрозу.  Коронавірусний світ вже змінив
наші рефлекси та звички. Людство вже понад рік живе в режимі самозбереження. Незнайомці
в громадському транспорті чи супермаркеті не можуть обмінятися випадковими усмішками,
а друзі стримуються від спонтанних обіймів підтримки та приязні. Захищаючи своїх
старших родичів від хвороби, ми мимовільно розширюємо межі їхньої самотності. 

Не сумніваймося, світ визволиться з полону пандемії! Ми, християни, віримо, що порятунок
приходить від Бога. Проте Він делікатно діє через розум, серце і руки людини, надавши
їй усі необхідні засоби. Наші ближні – це не лише небезпека, а й порятунок. Йдеться
про лікарів, які відчайдушно борються за кожне життя; про волонтерів, які купують
апарати штучного дихання та кисневі концентратори; про доброчинців, які допомагають
коштами і продуктами; про тих, які, дотримуючись правил, зберігають людяність; про
наших ближніх і друзів, які, попри всі обмеження, супроводжують нас своїми зичливими
думками, щирою молитвою, щоденною послугою. Пандемія вчить нас не боятися, а навпаки–
розуміти, що ми, незважаючи на свою крихкість, все ж таки сильні.

Однак ми ще не повністю усвідомлюємо, наскільки зранені теперішнім досвідом і наскільки
глибока ця глобальна травма. Коронавірус оголив і загострив емоційні та соціальні
проблеми в багатьох людей. Ми знімемо маски – та чи зможемо довіряти? Чи не буде
нашим автоматичним рефлексом замкнути домівку і серце перед болем іншого, лишень
пробіжить тінь страху, що він може бути загрозою? На ці запитання немає готових 
відповідей. Дорогі молоді люди, саме разом із вами Церква їх шукатиме і намагатиметься
гоїти рани сучасної людини, спричинені пандемією та іншими викликами й проблемами,
які увиразнила глобальна хвороба. 

Людство потребує Цілителя. Лише Він здатний нас захопити, зворушити, наповнити змістом,
дати відчуття, що ми спроможні і цей шторм пережити. Господь стишує бурю і водночас
вчить нас веслувати. 

«Не бійся, дочко Сіону, ось іде твій цар верхи на жереб'яті ослиці» (Ів. 12, 15;
пор. Зах. 9, 9).Дорога українська молоде, разом з усім світом ти переживаєш так 
багато труднощів! Можливо, через пандемію і карантин хтось втратив роботу чи студентський
підробіток, хтось не зміг вступити до омріяного університету чи поїхати вчитися 
за кордон, хтось змушений повністю змінити свої плани чи поставити мрії на паузу,
хтось раптово втратив рідних і друзів... 

Проте не біймося, у час цих викликів наш Цар, наш Господь є поруч із нами, так само
як Він був разом із Марією та Мартою, коли вони оплакували свого брата Лазаря, чи
з відкинутими біля Силоамської купелі. Він там, де біль, страх і відчай, щоб загоювати
рани, заспокоювати, обнадіювати та творити простір життя.  

Господь Бог є лідером і провідником, який не принижує і не захоплює силою, а дає
відчуття гідності та окрилює. Тому, шукаючи земних авторитетів і вчителів, звертайте
увагу на тих, у кому є щось Христове, хто не лякається болю, натомість старається
його полегшувати, хто не панує, а служить, хто кличе за собою, приваблюючи власним
прикладом, а не поневолює. І самі будьте такими. Нехай Господь у сьогоднішньому 
святі захопить і зворушить наші серця, поведе за собою та дасть силу заспівати: «
Осанна во вишніх! Благословен, хто йде в ім’я Господнє!».

Благословення Господнє на вас!

**† СВЯТОСЛАВ**

Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
 у день Святої Матрони,
що в Солуні, 9 квітня 2021 року Божого